Деякі з них зосереджують увагу на зміні погоди без порад щодо господарювання: “Чайка сіда на воду – чекай доброї погоди”, “Ластівки низько літають – дощ обіцяють”. Не знаючи природних законів, люди не розуміли до кінця, чому певні причини викликають завжди ті ж наслідки, але спостерігали залежність між різними явищами, укладаючи ці спостереження у словесні формулювання, поради. Ці явища поступово прив´язувалися до дня, що запам´ятовувався (здебільшого якогось свята). Так поступово утворився народний календар – перелік
Народний календар мав практичне застосування і багато в чому впливав на господарську діяльність селян-хліборобів.
Усі названі вище жанрові різновиди паремій дуже давні; в них відбитий прадавній
За будовою вони близькі до власне приказок як тип незамкненого кліше з основними ознаками – незакінченість думки, та властивість приєднуватись до різних фраз, збагачуючи їх змістом та колоритністю вислову. Порівняння – стійкі словесні формули, в яких одні предмети, явища або дії зіставляються з іншими предметами, явищами або діями на основі спільності, подібності, спорідненості. Класичне порівняння складається з трьох частин: 1) слово, яке несе відповідну ознаку, рідше – характеризує предмет, явище, дію; 2) порівняльне слово; 3) зчеплювальний сполучник: “працює як віл”, “ласий, як кіт на сало”, “ніс, як за сім гривень сокира”, “сидить як на голках”.
Але можуть бути й інші, похідні формули, коли означу-вальна частина вживається в орудному відмінку без прийменника: “в´ється гадюкою” (“в´ється як гадюка”), “крадеться вовком” (“крадеться як вовк”). Порівняння є важливим засобом характеристики, у них закладена велика внутрішня експресія, різні відтінки значення.
Афоризми – короткі влучні оригінальні вислови, в яких узагальнена, глибока думка висловлена у стислій лаконічній формі, подеколи несподівано парадоксальній. Наприклад, “Біда розуму навчить”. Афоризми будуються у формі філософських узагальнень, на їх розвиток в усній словесності вплинула книжна писемність.
Найскладнішими за образністю і найпарадоксальнішими за висловом є каламбури – сталі фрази, побудовані на зіставленні чи поєднанні непоєднуваних, несумісних понять та явищ, що набуває форми нісенітниці. Вони вживаються здебільшого в сатиричному, іронічному контексті. Наприклад: “Ти йому про образи, а він тобі про гарбузи”, “На городі бузина, а в Києві дядько”, “Були вареники, та на вербу повтікали”.
Ними підкреслюються людські вади, гумористично передаються думки, коли хочуть висміяти когось за брехню (“Обіцяє, як груші на вербі виростуть”, “Як рак на дубі свисне”), безпідставні чутки (“Чули, як говорили, що бачили, як їли”), надмірну наполегливість (“Дайте пити, бо так хочу їсти, що не маю, де переночувати”). Цілий цикл становлять каламбури на означення рідні, свояцтва:
Андрій бабці рідний Федір;
Така рідня, як чорт козі дядько;
Твоя бабка, моя бабка продавали разом ябка;
Така рідня, як десята вода на киселі;
Наші собаки їли, а ваші на них через пліт гавкали; та ін.
Можуть висловлюватися й інші невідповідності: нездійсненні бажання (“Дай боже, нашому теляті вовка з´їсти”), спонукання чи виконання невідповідної дії: (“Ви мовчіть, а ми будемо потакувати”, “Вставай, бо вода горить”, “На злість ворогам корову продам, щоб діти молока не пили”, “Куплю хрону до лимону”, “Не бійся собаки – хазяїн на прив´язі”, “Не співаєш басом, то хоч басом дивись”, “Або ви, тату, йдіть в ліс по дрова, а я буду вдома, або я буду вдома, а ви, тату, йдіть в ліс по дрова”, “І в поле мене не беріть, і вдома мене не лишайте”), невідповідність ознаки чи якості (“Наговорив сім мішків гречаної вовни”, “Трошки гречки, трошки проса, трошки взута, трошки боса”) та ін.
В пареміографії окремо виділяють групу діалогічних каламбурів чи стягнених анекдотів, які в лаконічній формі в кількох репліках передають комічну ситуацію. Як й інші каламбури, вони побудовані на мовних парадоксах чи використанні прийому невідповідності: “- А що вони роблять? – Пообідали та хліб їдять”, “Дай молока. – Ще не здоїли бика”, “їдьмо. – Та ще не запряжено. – Нічого, по дорозі запряжем”, “- Сідай, бабо, підвезу. – Нема часу, треба йти!”, “- Який сьогодні празник? – Баба діда дразнить”, “- Дівчат любиш? – Люблю. – А вони тебе? – І я їх”. Усі ці фрази побудовані здебільшого на іронії, а не гуморі, і використовуються у розмові, щоб підкреслити якусь одну рису характеру чи дію, і цим відрізняються від анекдотів, основне призначення яких просто розсмішити слухачів.
Дехто з дослідників до пареміографії відносить казкові зачини і кінцівки. Така думка є слушною, бо у народному мовленні побутує велика кількість формул із казкового епосу, але зараз важко сказати, який жанр первинний, а який похідний (чи вони перейшли із казок в приказки, чи навпаки; цікавим тут є також лексична та етимологічна спорідненість назв жанрів). До таких приказок належать казкові зачини: “Було то за царя Гороха, як людей було троха”, “За царя Хмеля, як людей була жменя”, “За царя Панька, як земля була тонка: пальцем землю проб´єш та й води сі нап´єш”, “За тридев´ять земель”, “В тридев´ятому царстві, тридев´ятому государстве та ін; кінцівки: “Тобі казка, а мені – бубликів в´язка”, “І я там був, мед-вино пив, по бороді текло, та в роті не було”, “Наша казка гарна, нова, починаймо її знову”; казкові кліше (медіальні формули): “Ні в казці сказати, ні пером описати”, “Скоро казка мовиться та нескоро діло робиться” та ін.
Окремі жанрові різновиди паремій складають дитячі примовки, скоромовки, дражнилки. Вони виникли на тому етапі розвитку народної Творчості, коли вона втрачала суто утилітарне призначення, почала виконувати естетичну та виховну функції, а у дитячому фольклорі набула рис гри, забавки. Оскільки названі жанри дитячої пареміографії мають дещо інше призначення, ніж власне паремійні жанри, а також відрізняються поетико-стильовими та змістовими характеристиками, то вони детальніше аналізуються у розділі “Дитячий фольклор”.
(2 votes, average: 3.00 out of 5)