Літературна пам’ятка далекої давнини ідеями, невмирущою красою поетичного стилю завжди вабила і вабить майстрів різних видів мистецтва. Немеркнучі художні образи “Слова…” стали основою для художників і композиторів у створенні прекрасних творів, що передають героїку минулого. Для поетичного мислення автора “Слова про похід Ігоря” був характерний символізм. Образами-символами, більш або менш виразними, пронизана вся художня структура твору.
У вступі автор має намір розповісти сумну повість про похід Ігоря. Але як її
Для Бояна властива широта, а то й певна розкиданість думок і образів; він: Боян бо віщий, Якщо кому хотів пісню творити, То розтікався мислю по древу… Цією метафорою характеризується поетична манера Бояна: дерево життя, по якому скаче, співаючи свої пісні, Боян-соловей. Визначне місце у творі посідає персоніфікація.
Окремі уособлення “Слова” настільки розгорнуті й одухотворені, що переростають у міфологічні образи. Причому деякі з них узяті, очевидно, не з міфології
У тогочасній мові слово обида мало вже деяке образно-символічне значення і виражало порушення феодальних прав, але автор не обмежується цим значенням, він розширює його. Словами “Встала Обида в силах Даждьбожого внука” він надає цьому терміну значення всенародного горя. Однак на цьому автор не зупиняється, бо загальне логічне поняття обиди в наведеному виразі перетворюється далі на художній, дедалі конкретніший образ. Обида стає дівою, що “вступила… на землю Трояна”.
Далі в неї з’являються лебедині крила, якими вона сплеснула на морі біля Дону і прогнала часи достатку. І якщо для автора “Слова” образ крилатої діви Обиди так і залишився витонченою грою багатої художницької уяви, то його марновірні сучасники могли розглядати її як реальну міфічну постать. До міфологізмів “Слова” слід віднести також образ зловісної птиці Див, яка згадується двічі і#виконує певну функцію у створенні тривожної настроєності першої частини твору. Метафоричний зміст образу не цілком зрозумілий. Очевидно, він є символом нещастя.
Незважаючи на затемнення сонця, Ігор сідає на свого коня і їде в далекий степ. Рух війська відбувається на фоні зловісних явищ природи, яка виступає як активна і грізна сила. Міфічна зловісна птиця Див стрепенулася на дереві, зняла тривожний клич, який летить далеко в усі краї половецької землі – на Посулля, що було тоді прикордонною землею, в далекий Крим до старовинних міст Сурожа (тепер Судак) та Херсона.
Великій біді руського народу співчуває природа: никне від жалю трава, а дерева схиляються з тугою до землі. Горе Руської землі автор відтворює за допомогою символіко-міфологічних образів. Поет змальовує Ігоря в образі сокола, що, наздоганяючи птиць, залетів далеко до моря. З болем у душі він вигукує: – А Ігоря хороброго полку – не викреслити! Заголосила за ним відплата, уособлена в божестві Карна, і горе в постаті міфологічної жлі поскакало по Руській землі, сиплючи вогнем з полум’яного рогу.
Наскрізь символічним є сон князя Святослава. Кожна його деталь – це глибоко опосередкований символ. Так, дошка без князька на теремі – символ смерті, стурбоване гайвороння – символ збройного вторгнення загарбників тощо.
Близько восьми століть відділяє нас від часу виникнення найвидатнішої пам’ятки культури. Київської Русі – “Слова про похід Ігоря”, але вона й досі не перестає хвилювати нас своєю поетичною красою, своїм благородним, високогуманним і патріотичним змістом, свіжістю і неповторністю. Це – твір великої художньої насиченості, конденсованості і водночас масштабності художнього письма.
“Слово про похід Ігоря” було і назавжди залишиться невичерпним джерелом прекрасного, людяного, джерелом творчої наснаги для митців – служителів усіх муз.
(2 votes, average: 3.00 out of 5)