Твір за романом Ф. М. Достоєвського “Злочин і кара”. Перша заповідь християнства проголошує: “І нехай не буде у тебе інших богів, крім мене”. Та Історія людства налічує чимало прикладів, коли через цю заповідь погордливо переступали деякі особистості, які декларували ідею “надлюдини”, що руйнівно впливала на життя суспільства.
Ф. М. Достоєвський у своєму романі “Злочин і кара” блискуче викрив нищівну силу такої ідеї, створивши образ Р. Раскольникова з його антихристиянською теорією: “в ім’я кращого” вибраній
Але тоді чому, намагаючись додержуватися її законів, Рас-кольников “усім єством своїм раптом відчув, що немає у нього більше ні свободи, ні розуму, ні волі”? Тому що він перетворився в раба своєї теорії, а це аж ніяк не співвідноситься з ідеєю свободи “надлюдини”. Саме у цьому – причина духовної трагедії героя: присвоївши собі функції
Тож виходить, треба відсунути Бога істинного на другий план, а то й зовсім прибрати його зі своєї свідомості, зі своєї душі, яка раптом починає переповнюватися відчаєм і відчуттям безвиході. Поволі ця нестерпна боротьба із самим собою, розгубленість, презирство до себе роблять неможливим життя Раскольникова за власною теорією. Він несподівано усвідомлює жахливу для себе істину: його злочин був безглуздим, тому що найвища свобода – це не піднесення над суспільством через нехтування суспільством, а свобода і піднесення духовне.
Так прагнення бути “надлюдиною” поступово витісняється почуттям відповідальності, любові та провини перед близькими людьми. Ця любов (особливо по відношенню до Соні) повертає змученого душевними терзаннями Раскольникова до життя, стає підтримкою на шляху повернення до Бога. Починається відродження християнських основ у християнському серці та свідомості героя роману Достоєвського.
“Бог є любов!” – ця споконвічна істина перекреслює нелюдську теорію “крові по совісті” і наповнює мудрістю цього непереможного ПОЧУТТЯ душу Родіона Раскольникова і кожного читача роману.
(2 votes, average: 4.00 out of 5)