Двійники й антиподи Родіона Раскольникова (за романом Ф. Достоєвського “Злочин і кара”)

Роман Ф. Достоєвського “Злочин і кара” – це “психологічний звіт одного злочину”, вчиненого Родіоном Раскольниковим. І хоча головним героєм є Раскольников, у романі наведена ціла система образів його двійників і антиподів. Усі вони – люди складні і суперечливі. Ідеї і принципи кожного з них таємно або явно знаходять втілення в думках і справах самого героя.

Раскольников – автор теорії “крові по совісті”, відповідно до якої заради щастя одних людей можна знищити інших. Достоєвський розвиває цю теорію далі, і тоді на

сторінках роману з’являються “двійники” Раскольникова. “Ми одного поля ягоди”, – говорить Родіону Свидригайлов, підкреслюючи їхню подібність.

Що ж єднає Раскольникова з “сильними світу цього” Петром Лужиним і Аркадієм Свидригайловим? Петро Петрович Лужин був хворобливо марнолюбний і самозакоханий, головний принцип його життя полягав у тому, щоб “возлюбити самого себе, що на світі усе на особистому інтересі засноване”. Економічна теорія Лужина – логічне завершення думок Раскольникова.

Не даремно той говорить Лужину: “Доведіть до наслідків те, що ви нещодавно проповідували,

і вийде, що людей можна різати”.

Аркадій Свидригайлов – натура більш складна. З одного боку, він злочинець, на совісті якого кілька смертей, з іншого боку – він допомагає поховати Мармеладова і влаштовує долю сиріт. Але що ріднить його з Раскольниковим? Ріднить те, що він також вважає себе неабиякою людиною і також “переступає”. Він нікого не убиває сокирою, але з його вини вмирає його дружина Марфа Петрівна.

Свидригайлов не просто егоїст, як Лужин, не просто лиходій. Він ще й цинік, що відкидає всі моральні закони суспільства. Свидригайлов уже по той бік добра і зла. Усі його вчинки і спосіб життя ведуть до виправдання ідеї Раскольникова. От чому вони “одного поля ягоди”.

Виходить, що Раскольников хоче захищати знедолених від лужиних і свидригайлових, а його помилкова теорія зближує його з цими людьми. Раскольников не гине, як Свидригайлов, а через страждання і каяття намагається повернутися до людей. Допомагають йому в цьому Порфирій Петрович і “вічна Сонечка”.

Вони і є у романі антиподами героя.

Соня Мармеладова, як і Раскольников, переступила закон – стала повією, вбила свою душу. Але вона пішла на це заради своїх близьких і вчинила злочин проти себе і своєї совісті. Раскольников вирішив, що йому “все дозволено”, і вчинив злочин проти старої-лихварки та її сестри Лизавети.

Раскольников терпить докори сумління не тому, що вбив безвинних, а тому, що виявився слабким, “вошею”, “твариною тремтячою”.

Порфирій Петрович, слідчий, розумний і тонкий психолог, спростовує теорію Раскольникова про сильні особистості. І якщо “вічна Соня” привела героя до “явки з повинною”, то Порфирій Петрович переконав Родіона в тому, що “можна втекти від закону, але від себе втекти не можна”, що моральні муки сильніші фізичних. І якщо людина вчинила злочин, вона повинна пройти через ці муки. Муки Совісті. Двійники і_ антиподи Раскольникова підкреслюють складність і суперечливість його натури.

Його душа розколота. У ній йде невпинна, боротьба темного і світлого, доброго і злого. Достоєвськии переконливо показав нам, що навіть закінченим грішникам, пропащим можна знайти своє місце в житті.

Великий гуманіст показує у романі шлях до спасіння загубленої душі.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 4.00 out of 5)

Двійники й антиподи Родіона Раскольникова (за романом Ф. Достоєвського “Злочин і кара”)