Що таке “Повість минулих літ”?

ПОВІСТЬ МИНУЛИХ ЛІТ-один з перших і найдавніший з літописних зводів, що дійшли до нас російських. Назва його дана по перших словах Лаврентьевского списку літопису: “Рє повести времяньних років, откуду їсти пішла Російська зем(л)я, хто в Києві нача первее княжити й откуду Російська земля стала їсти”. ПВЛ створена в самому нач. XІІ в., як думають більшість дослідників, ченцем Києво-Печерського монастиря Нестором. Нестір використав попередній літописний звід, складений у нач.

90-х рр. у тім же монастирі (цей звід іменують Початковим), але істотно

переробив його й доповнив описом подій останніх двох десятиліть. Тому що ПВЛ збереглася не в окремих списках, а як початкова частина інших літописних зводів, спірним залишається питання, до якого року доведено було оповідання самим Нестором: називають 1110, 1113 або 1115 г.

Переробляючи Початковий звід, Нестір поглибив історіографічну основу російського літописання: історія слов’ян і Русі була розглянута їм на тлі всесвітньої історії. Оповіданню Початкового зводу про підставу Києва Нестір подала велике історико-географічне введення, оповідаючи про походження й найдавнішу історію слов’янських народів.

Він вніс у літопис витягу з “Сказання про початок слов’янської писемності”, щоб підкреслити стародавність і авторитетність слов’янської грамоти й слов’янської книжкової культури.

Нестір зміцнює запропоновану ще його попередниками-літописцями історіографічну концепцію, відповідно до якої рід київських князів веде свій початок від добровільно покликаного новгородцами варязького князя Рюрика. Всі події, починаючи з 852 р.- першого, названого у ПВЛ,- Нестір прагне точно датувати, хоча, зрозуміло, до датування подій ІX – Х вв., описуваних ретроспективно, через 150-250 років, варто підходити з великою обережністю. Важливим документальним свідченням російсько-візантійських відносин у Х у. з’явилися вставлені Нестором у текст ПВЛ договори з Візантією 907 (911) і 945 р.

Розповідаючи про війни із греками, Нестір широко користується візантійськими джерелами, оповідаючи ж про перших російських князів, він, як і його попередники, постійно відтворює народні історичні перекази: такі оповідання про смерті князя Олега, про те, як удова Ігоря, княгиня Ольга, жорстоко помстилася древлянам за вбивство чоловіка, оповідання про народних героїв: отроку, хитрістю, що втік з обложеного печенігами Києва й призвавшем воєводу Претича прийти рятуйте! у місті Ользі з онуками, про юноше-кожемяке, що одолели у двобої печенежского богатиря, про мудрого старця, що зумів перехитрити печенежских послів і переконати ворогів зняти облогу з міста. Докладно розповідається у ПВЛ про хрещення Русі при Володимирові. На жаль, дійсний хід подій установити по літописі виявляється досить важким: тут викладена одна з версій (хрещення Володимира в Корсуни), що не підтверджується іншими джерелами; чисто літературним прийомом є й оповідання про випробування вір – знайомстві Володимира із представниками різних религий.

У ПВЛ читається велика “мовлення” грецького філософа, що повідав Володимирові про історію людства й церкви в християнській інтерпретації.

Сам епізод бесіди Володимира з філософ-літературний вимисел, але ця “мовлення” (її йменують у науці “Мовлення філософа”) мали велике богословське й пізнавальне значення для читачів літопису, у стислій формі викладаючи основні сюжети Священної історії. У статті 1015 р. повествуется про вбивство синів Володимира – Бориса й Гліба – їхнім зведеним братом Святополком. Ці події крім літописної версії відбилися й у найдавніших агиографических пам’ятниках про Бориса й Гліба (див.

Житія Бориса й Гліба). Оповідаючи про князювання Ярослава Володимировича, літопис повідомляє про развернувшейся при цьому князі книгописной і перекладацької діяльності, про створення на Русі монастирів, про інтенсивне церковне будівництво

У статті 1051 м. читається докладне “Сказання, навіщо прозвася Печерський монастир”, у якому викладається одна з версій про історію створення цього авторитетнішого в Київській Русі монастиря. Принципове значення має оповідання ПВЛ під 1054 р. про заповіт Ярослава Мудрого, що визначало на багато десятиліть принципи політичного укладу Русі: у заповіті підкреслювалася чільна роль Києва й установлювалося, що Київський стіл повинен належати старшому в роді з нащадків Ярослава (тобто старшому його синові, потім онукові від старшого сина й т. д.), якому “як батькові” повинні підкорятися всі інші питомі князі

В 1061 р. на Русь уперше напали половці. Із цього часу ПВЛ приділяє велику увагу боротьбі зі степовиками: літописці докладно описують трагічні наслідки половецьких набігів (див. статті 1068, 1093, 1096 р.), прославляють спільні походи російських князів у Половецький степ, суворо засуджують князів, які використають половців як союзників у міжусобній війні. Особливе місце займає у ПВЛ уведений у статтю 1097 р. оповідання про осліплення князя Волошки Теребовльского київським князем Святополком Изяславичем і волинським князем Давидом Ігоровичем. Написана незалежно від літопису (хоча, можливо, і призначена для включення в неї) учасником подій, якимось Василем, ця повість мала своєю метою виставити в самім несприятливому світлі призвідників чергової міжусобиці й виправдати рішучі дії Володимира Мономаха, що виступило проти злочинних князів.

Основна думка оповідання про Волошку Теребовльском виражена у звертанні киян (імовірно, сформульованому літописцем або автором повести): “Якщо ви почнете воювати один з одним, то зрадіють погані (тобто язичники-половці) і захоплять землю нашу, котру зібрали батьки ваші й діди ваші працею великим і хоробрістю”; князівські міжусобиці розпорошували сили, необхідні для рішучої відсічі кочівникам

Таким чином, ПВЛ містить виклад найдавнішої історії слов’ян, а потім і Русі від перших київських князів і до нач. XІІ в. Однак ПВЛ не тільки історична хроніка, але одночасно й видатний пам’ятник літератури. Завдяки державному погляду, широті кругозору й літературному таланту Нестора ПВЛ, за словами Д. С. Лихачова, з’явилася “не просто зборами фактів російської історії й не просто історико-публіцистичним твором, пов’язаним з насущними, але минущими завданнями російської дійсності, а цільної, літературно викладеною історією Русі” (Л и х а – ч ев Д. С. Російські літописи і їхнє культурно-історичне значення.-М.; Л., 1947.-З.

169).

Як уже сказано, із ПВЛ починалися багато літописних зводів. Найдавніші списки ПВЛ перебувають у складі Лаврентьевской літопису (1377 р.), Іпатіївського літопису (1-я четв. XV в.), Радзивиловской літопису (XV в.).

Академік А. А. Шахматов, що присвятив ряд фундаментальних праць історії найдавнішого російського літописання, уважав, що найдавніша перша редакція ПВЛ до нас не дійшла; у Лаврентьевской і Радзивиловской літописах ми знаходимо другу редакцію ПВЛ, перероблену (або переписану) ігуменом Видубицького монастиря (під Києвом) Сильвестром в 1116 р., а в Іпатіївської – третю її редакцію.

ПВЛ видавалася багаторазово в складі літописних зводів. Далі вказуються лише основні видання тексту самої ПВЛ.