И були три брати: одне ім’я Кий, другому – Щек, а третьому – Хорив, а сестра в них була Либидь. Сидів Кий на горі, де тепер підйом Боричів. А Щек на горі, що зветься Щекавица. А Хорив – на третій горі, від нього вона прозвалася Хоревицею. І вибудували вони місто в ім’я старшого брата свого й нарекли його Київ.
Був навколо міста ліс і бор великий, і ловився там звір, і були чоловіки мудрі й мізкуваті. За імпровізованим столом у чернечій рясі сидить мудрець
Він схилився над товстим розгорнутим фоліантом – щось шукає, вибирає, думає.
Коли могутню й монолітну Київську Русь роздирали князівські звади й феодальні міжусобиці. На київському престолі сидів Святополк – жорстока, грошолюбна й підступна людина, що вмів відштовхувати від себе навіть близьких. Доведений князівськими утисками до розпачу, простий люд не витримав – в 1113 році в Києві спалахнуло народне повстання.
Налякані багатії звернулися до Володимира Мономахові, що княжив у Переяславі. Київ не був його вотчиною. Тому він, обачний політик, не дуже хотів втручатися
Але розгублена знать наполягала, тим більше, що фігура Мономаха була прийнятна для народних мас. Онук Ярослава Мудрого змушений був взяти Київ під свою руку. Ішов 1113 рік… У цей час, при такій складній суспільно-політичній обстановці, з’явилася на світло перша систематизована робота з історії Русі.
Називалася вона так: “Повість минулих літ, або звідки почалася Російська земля, хто в Києві перший повинен княжити й звідки Російська земля стала бути”. Написав її майже шістдесятирічний чернець Києво-Печерського монастиря Нестір. Літописець. Історик. Учений.
Тоді, у ті часи, його таким, звичайно ж, не вважали. Просто грамотний чернець, спритний писар, літературний талант. Він народився після смерті Ярослава Мудрого
Великий князь-книголюб прославився не тільки своїми походами й розпачливими січами на поле брані, а й тим, що залишив після себе найбагатший скарб – першу на Русі бібліотеку, книгами якої охоче користувалися допитливий отрок Печерського монастиря, засвідчивши на все століття дії й попередників Ярослава, і його послідовників. Ми не знаємо, ким були батьки юнака. Невідомо, як він прийшов у монастир, у кого навчився читати й писати, хто був його наставником. Відомо тільки, що в сімнадцять років він став ченцем Стефаном, пізніше його присвятили в дьяконский сан.
Досягши висот тодішнього утворення, ця людина все своє життя присвятив важливій і шляхетній справі – літописанню. Тепер він подав на суд історії “Повість минулих літ”, що вистраждав у тісній келії монастиря і яка стала нашим першим літописом. І це вже був не схимник, не чернець, а вчений-історик, що зумів з більших дніпровських круч так прозорливо глянути в далечінь минулого й майбутнього