До цього літописного сказання близька Легенда про покликання князів, поміщена в літописі під 6370 р. (862 р.). За запрошенням новгородцев, через море княжити й “володеть” Росіянці землею, приходять три брати-варяга з родами своїми: Рюрик, Синеус, Трувор. Фольклорність легенди підтверджує наявність епічного числа три – три брати.
Сказання має чисто новгородське, місцеве походження, відбиваючи практику взаємин феодальної міської республіки із князями. У житті Новгорода були нерідкі випадки “покликання” князя, що виконував функції
Вона обгрунтовувала права князів на політичну владу над всією Руссю. Установлювався єдиний предок київських князів – напівлегендарний Рюрик, що дозволяло літописцеві розглядати історію Російської землі як історію князів Рюрикова будинку. Легенда про покликання князів підкреслювала абсолютну політичну незалежність князівської влади від Візантійської імперії.
Таким чином, легенда про покликання князів служила важливим аргументом для доказу суверенності Київської держави, а аж ніяк не свідчила про нездатність
Типовою топонімічною легендою є також сказання про підставу Києва трьома братами – Києм, Щеком, Хоривом і сестрою їхньою Либіддю. На усне джерело внесеного в літопис матеріалу, указує сам літописець: “Ини ж, не знаючий, рекоша, яко Кий їсти перевиник був”. Версію народного переказу про Кие – перевізника літописець із обуренням відкидає. Він категорично заявляє, що Кий був князем, робив успішні походи на Царьград, де прийняв велику честь від грецького царя й заснував на Дунаї городище Киевец.
Відзвуками обрядової поезії часів родового ладу наповнені літописні звістки про слов’янські племена, їхніх звичаях, весільних і похоронних обрядах. Прийомами усного народного епосу охарактеризовані в літописі перші російські князі: Олег, Ігор, Ольга, Святослав
Олег – це насамперед мужній і мудрий воїн. Завдяки військовій кмітливості, він здобуває перемогу над греками, поставивши свої кораблі на колеса, і пустивши їх під вітрилами по землі. Він спритно розплутує всі хитросплетення своїх ворогів-греків і містить вигідний для Русі мирний договір з Візантією. У знак здобутої перемоги Олег прибиває свій щит на вратах Царьграда, до вящему ганьби ворогів, і славі своєї батьківщини.
Щасливий князь-воїн прозваний у народі “віщим”, тобто чарівником (правда, при цьому літописець – християнин не преминув підкреслити, що прізвисько дали Олегу язичники, “людие погани й невеголоси”), але і йому не вдається піти від своєї долі. Під 912 р. літопис поміщає поетичний переказ, зв’язаний, мабуть, “з могилою Ольговой”, що “є… і до цього дні”.
Цей переказ має закінчений сюжет, що розкривається в лаконічному драматичному оповіданні. У ньому яскраво виражена думка про силу долі, уникнути якої ніхто зі смертних, і навіть “віщий” князь, не в силах. У трохи іншому плані зображений Ігор. Він також мужній і сміливий, здобуває перемогу над греками в поході 944 р. Він також мужній і сміливий, здобуває перемогу над греками в поході 944 р. Він турботливий і уважний до потреб своєї дружини, але, крім того, і жадібний.
Прагнення зібрати якнайбільше данини із древлян стає причиною його загибелі. Жадібність Ігоря засуджується літописцем народним прислів’ям, що він вкладає у вуста древлян: “Аще ся вьвадить вовк у вівці, то виносити всю череду, аще не убьють його…” Дружина Ігоря Ольга – мудра жінка, вірна пам’яті свого чоловіка, що відкидає сватовство не тільки древлянского князя Мала, але й грецького імператора
Вона жорстоко мстить убивцям свого чоловіка, але жорстокість її не засуджується літописцем. В описі чотирьох местей Ольги підкреслюється мудрість, твердість і непохитність характеру російської жінки. Д. С. Лихачов відзначає, що основу сказання становлять загадки, які не можуть розгадати невдачливі свати-древляни.
Загадки Ольги будуються на асоціаціях весільного й похоронного обрядів: несли в човнах не тільки почесних гостей, але й небіжчиків; речення Ольги послам помитися в лазні – не тільки знак вищої гостинності, але й символ похоронного обряду; направляючись до древлян, Ольга йде творити тризну не тільки по чоловіку, але й по вбитим нею древлянским послам. Нездогадливі древляни розуміють слова Ольги в їхньому прямому значенні, не підозрюючи про інший, схований зміст загадок мудрої жінки, і тим самим, прирікають себе на загибель
Весь опис мести Ольги будується на яскравому лаконічному й сценічному діалозі княгині з посланцями “Деревьской землі”. Героїкою дружинного епосу овіяний образ суворого простого й сильного, мужнього й прямодушного воїна Святослава. Йому далекі підступництво, лестощі, хитрість – якості, властивим його ворогам-грекам, які, як відзначає літописець, “лстиви й до цього дні”.
З малою дружиною він здобуває перемогу над переважаючими силами ворога: коротким мужнім мовленням надихає своїх воїнів на боротьбу: “…так не посоромимо землі Росіяни, але ляжемо костьми, мертвии бо сорому не імам”.так не посоромимо землі Росіяни, але ляжемо костьми, мертвии бо сорому не імам”.
До народних сказань сходить літописна звістка про одруження Володимира на полоцкой князівні Рогнеді, про його рясні й щедрі бенкети, що влаштовуються в Києві, – Корсунская легенда. З одного боку, перед нами з’являється князь-язичник з його неприборканими страстями, з інший, – ідеальний правитель-християнин, наділений всіма чеснотами: лагідністю, смиренністю, любов’ю до жебраком, до чернечого й чернечого чина й т. п. Контрастним зіставленням князя-язичника із князем-християнином літописець прагнув довести перевагу нової християнської моралі над язичеською. Контрастним зіставленням князя-язичника із князем-християнином літописець прагнув довести перевагу нової християнської моралі над язичеської
(2 votes, average: 4.00 out of 5)