У поезії ” ЗАДИВЛЯЮСЬ У ТВОЇ ЗІНИЦІ ” Василь Симоненко гордо й одверто заявляє про свою любов до України, говорить про те, що Батьківщина завжди була, є і буде найважливішою для нього. Поезія написана у формі монологу ліричного героя, зверненого до матері-України.
У вирі буденної суєти ліричний герой наче на хвилину зупинився, щоб звести дух, подивитися в материні очі. Побачити все, що приховане в них тільки для сина. Набратися натхнення й сили для подальших битв.
Вир життя постійно перериває тихий діалог сина-патріота й матері. Тому
Але ця кохана – Україна, мати, з якої герой не полишає дивуватися, якою пишається, заради якої творить. Цілісність образу Вітчизни раз у раз подається через глибину думки, психологічну напруженість, динамічність. Автор пишається своєю дивною, гордою і прекрасною країною, схиляється перед героїзмом і мужністю борців за національне визволення. І сьогодні чути “битви споконвічний грюк”, бо “ще не всі чорти живуть на небі, / Ходить
Найбільшої напруги пафосний монолог досягає в останній строфі, де поет заявляє про свою готовність, якщо доведеться, пролити кров на священне знамено Батьківщини.
У цій поезії громадянські мотиви поєдналися з особистими, що свідчить про глибокий патріотизм автора, злиття в його душі найсвятішого образу матері з образом Батьківщини, задля якої творчість поета – ті самоцвіти-перли, які віддає він людям; його інтелект працює тільки для неї. Риторичні оклики, звертання підкреслюють схвильованість ліричного героя.
* * *
Задивляюсь у твої зіниці Голубі й тривожні, ніби рань. Крешуть з них червоні блискавиці Революцій, бунтів і повстань.
Україно! Ти для мене диво! І нехай пливе за роком рік, Буду, мамо горда і вродлива,
З тебе дивуватися повік… Одійдіте, недруги лукаві! Друзі, зачекайте на путі! Маю я святе синівське право
З матір’ю побуть на самоті. Рідко, нене, згадують про тебе, Дні занадто куці та малі,
Ще не всі чорти живуть на небі, Ходить їх до біса на землі. Бачиш, з ними щогодини б’юся, Чуєш – битви споконвічний грюк! Як же я без друзів обійдуся,
Без лобів їх, без очей і рук? Україно, ти моя молитва, Ти моя розпука вікова…
Гримотить над світом люта битва За твоє життя, твої права. Ради тебе перли в душу сію, Ради тебе мислю і творю…
Хай мовчать Америки й Росії, Коли я з тобою говорю. Хай палають хмари бурякові, Хай сичать обращи – все одно
Я проллюся крапелькою крові На твоє священне знамено.