РУМІ, Джалаліддін

(1207 – 1273)

РУМІ, Джалаліддін (30.09. 1207, Балх – 17.12.1273, м. Конья, Туреччина) – перськомовний поет-містик.

Румі у країнах Сходу шанобливо називають “Моуляві”, або “Моуляна”, тобто – “наш учитель”. Цей епітет настільки загальновідомий, що до нього не додають жодного іншого імені поета. Звуть його Джалаліддін, а його нісба (географічна атрибуція) – або Балхі (за місцем народження), або Румі (тобто румінський, малоазійський) – за місцем, де поет постійно мешкав і помер.

Румі народився у 1207 р., за декілька років до навали

орд Чингісхана, на землі Середньої Азії й Ірану. Ймовірно, саме через цю навалу його батько, відомий законодавець Бахаїдцін, і покинув рідне місто Балх, емігрувавши у Малу Азію, не захоплену монголами, де й прожив решту життя в Іконійському султанаті, продовжуючи навчати мусульманського релігійного права – шаріату і суфізму. З батьком у Коньї був і юний Румі. Він незабаром перевершив свого батька у вченості і знаннях у різних галузях науки. Осягнувши вчення суфізму, він став одним із його адептів, натхненником особливого суфійського братства, яке назвали на його честь “Моулявія”.

Найважливішою подією

у житті юного поета і мислителя було знайомство із мандрівним дервішем, малограмотним, але екзальтованим містиком Шамсом із Табріза, вченням котрого він надзвичайно захопився. Це спричинило невдоволення численних учнів Румі. Якось, як вважають, один із учнів, приревнувавши вчителя до дервіша, вбив останнього. Горю Румі не було меж. Він уклав великий поетичний збірник “Великий диван “(“Дівані кабір”) на честь Шамса Табрізького.

Цей диван так і називають: “Диван Шамса “. Настільки великою була любов Румі до дервіша, що власне ім’я він розчинив в імені Шамса, злившись із ним душею. Для Румі це ще й відповідало і духові його концепції, злиття людини через посередництво досконалого суфія з Богом.

Вірші, що ввійшли у “Диван Шамса”, оповиті серпанком інакомовності, містичної символіки і винятково музикальні. Мелодійність газелей та од виконує у Румі подвійну функцію. З одного боку, цілком явну: звуковими повторами, зумисною одноманітністю, музикою і чаром слова доводити слухачів до стану екстазу, тобто слугувати прямим елементом радіння.

По-друге, музикальність його поезії сприяла пробудженню специфічного емоційного стану. Глибоку характеристику містичної діалектики у “Дивані” дав російський дослідник М. Занд: “Лірика Румі – надзвичайно складний філософсько-психологічний комплекс, у якому можна виокремити декілька досить тісно переплетених і навіть взаємопроникних складових частин. Основна філософська характеристика цього комплексу – діалектичність: утративши Шамса у макрокосмі матеріального світу, поет знаходить його у мікрокосмі своєї душі. І цей віднайдений поетом у собі наставник диктує йому його пісні, а сам Р. вже виступає їхнім передавачем – раві.

Але це і його власні пісні, оскільки вони виникли у його душі… Прагнення до абсолютної тотожності із Шамсою і є для Румі прагненням до осягнення божественної істини через розчинення, ототожнення себе з нею, що водночас і є шляхом пізнання себе…” Про це, зокрема, і йдеться в одній із газелей P.:

Я прийшов, я прийшов, я від друга прийшов,

Мене сум, мене сум, мене сум поборов.

Я прийшов, я прийшов, втіха в серці моїм –

Через тисячі літ я тебе віднайшов.

Я прийшов, я прийшов свій рятунок знайти,

У дорозі немало знайшов підошов.

Я був птах, я був птах, я людина тепер,

Хоч сильця на шляху все ж я не обійшов.

Я не пригорща глини, я – промінь ясний,

Не полова, а зерно – основа основ.

Вищий я від стихій і могутніх планет,

Бо вдихнув я всесвіту безмежну любов.

Йде кохання моє на облудний базар,

Де у юрмищі стільки підступності, змов.

Шамседдіне достойний, поглянь навкруги,

Бо душею і серцем я геть охолов.

(“Я прийшов…”, пер. М. Ільницького і Я. Полотнюка)

Особливу популярність принесла Румі його поема, яка складається із шести книг (“зошитів”) і підписана його власним іменем. Він диктував її, як і всі інші вірші, своїм учням – упродовж десяти років. Поема називається “Духовні маснаві”(“Маснаві-йе манаві”), що означає парні двовірші з особливим змістовим наповненням, причому мається на увазі інакомовний, містичний зміст віршів.

Поема складається з невеликих притч із подальшою довгою проповіддю, в якій викладаються суфійські погляди Румі.

У своєму “Маснаві” Румі виступає як упорядник формально доволі стрункої, а за суттю еклектичної і внутрішньо суперечливої суфійської системи, яка поєднує пантеїстичну і моністичну концепції. В онтології, вченні про суть божественного, Румі загалом дотримувався пантеїзму, тобто визнавав реальним існування світу як інобуття Бога. Акт творення здійснюється такою іпостассю Бога, як Світова Душа, яка є рушієм світу і недоступна для чуттєвого пізнання.

У плані гносеології, вчення про пізнання й осягнення Бога, Румі, розрізняючи чуттєве та раціональне пізнання, стверджує, що пізнати Бога як абсолютну чисту абстракцію можна, лише духовно ототожнившись із Ним, як частина із цілим, знищивши себе в Ньому. Третя складова частина системи Румі – це соціологія, що грунтується на концепції обожнення людини і включає етичне вчення. Оскільки концепція обожнення людини пов’язана із осягаючим розумом (душею), осереддям якого є серце, а засобом і процесом осягнення – любов, то в основі соціології (вчення про суспільну людину) лежить культ серця і релігія любові.

Осягнення Бога й ототожнення з ним доступне будь-якій людині, незалежно від соціологічного рангу й етнічної приналежності. Румі закликав не до мусульманської обрядовості, а до благості – як дороги до єднання з Богом.

Якщо з точки зору суфійської проповіді 6-томна поема Румі є енциклопедією містицизму, то за притчами, що містяться в ній, вона є чудовою енциклопедією фольклору, народних байок, анекдотів, поширених у Середній Азії та Ірані у XIII ст. (хоча ці народні сюжети Румі запозичував зазвичай із наявних літературних обробок і записів).

Сам Румі у другій книзі свого “Маснаві “пояснює причину звернення до притч тим, що поету-проповіднику потрібно захопити читача своєю розповіддю, а коли той зацікавиться притчею, він слухатиме за одним заходом і всю мораль, і повчання. Притчі Румі, написані лаконічною, дохідливою, образною мовою, – це перлини класичної поезії на фарсі.

Творчість Румі входить у скарбницю людської культури своїм гуманістичним змістом людинолюбства й обожнення Людини. Його вірші продовжують хвилювати своєю неперевершеною музикальною формою.

Українською мовою ряд творів Румі переклали А. Кримський, В. Мисик, М. Ільницький, Я. Полотнюк.

За Й. Брагінським