” Чари ночі ” аналіз твору – тема, ідея, жанр, сюжет, композиція та інші питання розкриті в цій статті.
ПАСПОРТ ТВОРУ
Рід літератури “Чари ночі” : інтимна лірика,
Жанр “Чари ночі” : романс,
Мотиви “Чари ночі” : захоплення красою життя і красою кохання,
Віршовий розмір “Чари ночі”: Чотиристопний ямб.
Художні особливості “Чари ночі” : щоб вирішити ідейно-художній задум, поет вибрав кільцеву композицію твору, яка є важливим складником авторської концентрації почутті в, відтворення динаміки
Ця поезія – заклик не забувати, що життя – мить, яка так швидко спливає, тому треба насолодитися кожним прожитим днем, кожною хвилиною. Ключовими у вірші є слова “Лови летючу мить життя!”, “Гори! Життя – єдина мить, / Для смерті ж – вічність ціла”, що символізують молодість, кохання, весну. Вірш побудовано на наскрізному паралелізмі “людина – природа”. Автор використовує традиційні для любовної лірики образи, символи:
Передаючи красу кохання, поет уживає метафори (“палкі обійми ночі”, “бенкет весна справляє”, “летять до хмар тумани”, “свято радісне квіток”). Солов’ї, зорі, квіти – традиційні для любовної лірики і фольклору образи. Цим твір близький до народного.
Художній напрям, стиль “Чари ночі” : Модернізм: символізм.
Примітки: Поезія входить до збірки “З журбою радість обнялась”. Вірш називають шедевром української лірики. Він став популярною народною піснею (“Сміються, плачуть солов’ї… “). Олександр Олесь у цій поезії відтворив власну філософію життя. Її сенс передано у словах “Лови летючу мить життя!”, “Гори!
Життя – єдина мить, / Для смерті ж – вічність ціла”.
Поезія сповнена вітаїстичних (життєствердних) мотивів. Автор уславлює кохання, повнокровність людського буття. Життя прекрасне, проте швидкоплинне, і тому потрібно цінувати кожну його хвилину.
ОЛЕКСАНДР ОЛЕСЬ ЧАРИ НОЧІ Сміються, плачуть солов’ї І б’ють піснями в груди: “Цілуй, цілуй, цілуй її, – Знов молодість не буде! Ти не дивись, що буде там, Чи забуття, чи зрада: Весна іде назустріч вам,
Весна в сей час вам рада. На мент єдиний залиши Свій сум, думки і горе – І струмінь власної душі
Улий в шумляче море. Лови летючу мить життя! Чаруйсь, хмелій, впивайся І серед мрій і забуття
В розкошах закохайся. Поглянь, уся земля тремтить В палких обіймах ночі,
Лист квітці рвійно шелестить, Траві струмок воркоче. Відбились зорі у воді, Летять до хмар тумани… Тут ллються пахощі густі,
Там гнуться верби п’яні. Як іскра ще в тобі горить І згаснути не вспіла, – Гори! Життя – єдина мить, Для смерті ж – вічність ціла. Чому ж стоїш без руху ти,
Коли ввесь світ співає? Налагодь струни золоті: Бенкет весна справляє.
І сміло йди під дзвін чарок З вогнем, з піснями в гості На свято радісне квіток,
Кохання, снів і млості. Загине все без вороття: Що візьме час, що люди, Погасне в серці багаття, І захолонуть груди.
І схочеш ти вернуть собі, Як Фауст, дні минулі… Та знай: над нас – боги скупі, Над нас – глухі й нечулі… ” . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . Сміються, плачуть солов’ї І б’ють піснями в груди: “Цілуй, цілуй, цілуй її – Знов молодість не буде!”
(2 votes, average: 2.50 out of 5)