Філософська лірика – поезія, спрямована на філософське осмислення світу, людини, є виявом філософських поглядів ліричного героя. Ф. л. і філософія мають спільний предмет осягнення – загальні закономірності життя, природи, розвитку суспільства. Проте наука базується на узагальненнях логічного порядку, а поезія – на асоціативних роздумах. Характерними особливостями Ф. л. є художня настанова на пізнання сутнісних проблем буття, часу і простору, превалювання логізованих узагальнених образів, медитація як спосіб ліричного осмислення
Скажімо, в українській літературі 50-70-х XX ст. активно розвивався філософський сонет (М. Рильський, А. Малишко, Д. Павличко). Проте жодна з цих форм, крім елегії, не була особливо стійкою, нерідко (створюються вірші, генетично не пов’язані з традиційними жанровими формами.
Філософську поезію можна осягнути в контексті всієї творчості поета або окремої книжки – “Троянди й виноград” М. Рильського, “Мить і вічність” І. Муратова, “Дерево пізнання” Л. Первомайського, “Карби” М. Бажана. Тут важливу роль відіграє саме контекст.