Поема І. Франка “Мойсей” належить до найкращих творів поета. Одна з найголовніших тем поеми – взаємовідносини ватажка і народних мас.
Уже сорок років пророк Мойсей веде свій народ до незримої цілі – до обітованого краю. Люди, захоплені ідеєю, повірили Мойсею і пішли за ним. Але пройшло надто багато часу, і народ зневірився.
Усі перестали чекати дива і зайнялись звичайними, буденними справами.
Один лише Мойсей, “дідусь слабосилий”, палає незгасимим вогнем. Наприкінці життя він нічого не придбав для себе, бо завжди опікувався
До того ж з’явилися лжепророки – Датан і Авірон, котрі звинуватили Мойсея в глупоті, в небажанні прислухатись до народу, навіть у намірі знищити все єврейське плем’я.
Мойсей змушений покинути єврейський табір і піти під ніч у пустелю. Там пророк щиро молиться за щастя людей: стоїть цілий день навколішки на горі, і величезна тінь його падає на весь табір, розташований внизу, в долині.
У душі пророка зринають перші сумніви: чи правильно він вів народ? Чи Божі це, чи, може, його
У творі вони зображені в символічному образі демона відчаю Азазеля. Демон будь-що намагається відвернути пророка від його мети, розказуючи міф про Оріона.
Чи можна наказати річці, якщо не в силі повелівати навіть піною з води цієї ріки? – підсумовує Азазель. І коли він показує Мойсеєві картину жахливого майбутнього його племені, пророк у розпачі скрикнув: “Одурив нас Єгова!”
За те, що Мойсей хоч на мить зневірився в Божому промислі, він мусить померти. Сам бог карає Мойсея, але врешті-решт переміг не Азазель. З’явився новий єврейський проводир Єгошуа, який привів свій народ до бажаної мети.
Мойсей вірив, поки з ним був народ. Саме народ наснажував енергією свого пророка. Якщо народ висуває пророків, він же їх і знищує,- ось у чому полягає трагедія народів.
Мойсей у творі не гине, цієї сцени немає в поемі, але він уже не той полум’яний пророк, яким був раніше, а знесилений, розчарований старець. Проте ідеали, яким він присвятив життя, здійснилися.
Пройде небагато часу після створення Франкової поеми – український народ спробує визволитися з-під національного і політичного поневолення. Правда, ця спроба тоді не вдасться. Наступна хвиля підйому національної свідомості припадає вже на наш час – 90-ті роки ХХ століття.
(2 votes, average: 2.50 out of 5)