“Романтика вітаїзму” (лат. vita – життя) – своєрідний прояв в українській літературі 20-х XX ст. європейської літературної течії віталізму. Письменники, які входили до ВАПЛІТЕ, передусім М. Хвильовий, А. Любченко, творили літературу активного романтизму (“романтику вітаїзму”), в якій виражали концепцію повноправного життя, життєвості українського відродження, втілювали ідеал активної, сильної, здатної до боротьби людини. Це зумовлювало експресивний, енергійний стиль прози, жанрово-композиційні новації, покликані активізувати
Термін “Р. в.” вживався М. Хвильовим поряд з терміном “азіатський ренесанс” у памфлетах “Камо грядеши”, у статтях циклу “Думки проти течії”-. На його погляд, “Р. в.” – “це сума нового споглядання, нового світовідчуття, нових складних вібрацій”. Ще у листі до редакції “Культури і побуту” (7.02.1926) М. Хвильовий наголошував, що ці терміни позначають “не що інше, як певну мистецьку школу. І тільки”. Ширше визначення активного
У журналі “Літературний ярмарок” (1929, №1) М. Хвильовий писав: “На зміну натуралістичній літературі, як мистецтву віддзеркалення окремих фактів, не зв’язаних між собою, – конче й швидко мусить прийти активний романтизм. Виросте він із кривих руху так званих великих чисел, із цілого колективного психологічного комплексу людей епохи змагання за СОЦІАЛІЗМ та його побудування… Активний романтизм і тільки він має і мусить вловити і передати в образах засобами свойого поетичного майстерства оту поки що невловиму “музику мільйонів” доби великої індустріалізації”.
(2 votes, average: 5.00 out of 5)