Ще не починаючи читати новелу Миколи Хвильового “Я(Романтика)”, читач проймається мінорним ладом цього твору. Пояснення просте: новела має присвяту “Цвіту яблуні”, що визначає основну ідею твору, задає трагічний настрій. Роль алюзії велика: пригадується етюд М. Коцюбинського з однойменною назвою, де “Я” головного героя роздвоюється між стражданнями батька, трьохлітня дочка якого вмирає, та свідомістю художника, що бачить матеріал для своєї картини. І вже наперед легко вгадати, що предметом зображення М. Хвильового також буде
Друга любов – “воістину моя мати”, мати, до якої він повертається пізніми ночами, якій він може довірити свій біль, свої страждання і сумніви, біля якої він може дати волю “одному кінцю своєї душі”, стати стомленим сином, відчути
Наступає момент, коли зіткнулися два найсвятіші для героя почуття: на трибунал вводять групу версальських черниць, серед яких він впізнав рідну матір. Ситуація героя Хвильового трагічніша, ніж у творі Коцюбинського. Герой має вибір: зрадити своїм абстрактним ідеалам чи вбити “свою печальну матір з очима Марії”.
Але нездатний на бунт герой виконує волю системи: він “охоплений пожаром якоїсь неможливої радості, закинув руку на шию матері й притиснув її голову до своїх грудей. Потім підвів маузера й нажав спуск на скроню”. Так абстрактному ідолу принесено найбільшу жертву і в його ім’я скоєно найбільший злочин – матеревбивство.
Зобразивши трагедію особистості, Микола Хвильовий багато уваги приділив душі героя, показав її страждання, розгубленість, безпорадність. М. Жулинський писав: “Небагато є в світовій літературі таких творів трагічного звучання, в яких…були б відтворені драматичне роздвоєння реальності та ідеалів, внутрішній конфлікт революціонера, який потрапляє у “витворену революційними ідеями пастку”.
(2 votes, average: 3.50 out of 5)