Роман-застереження Замятін. “Ми”

Роман Євгенія Замятіна “Ми” був написаний в останні роки Громадянської війни, коли було вже зрозуміло, що влада залишиться в руках більшовиків. У цей час суспільство хвилювало питання про те, яке майбутнє чекає Росію, і багато письменників і суспільних діячів намагалися дати на нього своя відповідь. Серед них був і Євгеній Замятін, що представив власний погляд на проблему у своєму романі-антиутопії “Ми”. Він висловив сумнів із приводу можливості побудови ідеального суспільства за допомогою втручання в природний хід життя й підпорядкування

її якої-небудь теорії.

Замятін показав читачеві суспільство майбутнього, що з’явилося результатом таких дій, де людина тільки гвинтик у бездушній машині Єдиної Держави, позбавлений волі, душі й навіть ім’я; де проголошуються теорії про те, що “несвобода” – щире “щастя”, природне стан для людини, що потеряли своє “я” і незначною й незначною частиною всеохоплюючого безособового “ми”.

Все життя громадян Єдиної Держави строго регламентована й відкрита загальному огляду, що було зроблено для ефективності забезпечення державної безпеки. Отже, перед нами тоталітарна держава,

на жаль не далеке від реальних прикладів, що мали місце у світовій практиці. Справа в тому, що Замятін у своїх прогнозах не помилився: щось подібне дійсно було побудовано в Радянському Союзі, для якого був характерний примат держави над особистістю, примусовий колективізм і придушення легальної діяльності опозиції.

Ще один приклад – фашистська Німеччина, у якій добровільна свідома діяльність людини зводилася до задоволення тваринних інстинктів. Роман Євгенія Замятіна “Ми” був застереженням для його сучасників і їхніх нащадків, попередженням про небезпеку, що насувається, втручання держави в усі сфери життя цивільного суспільства, що може забезпечуватися за рахунок строгої регламентації “математично доконаного життя”, загальним стукотучеством і доконаною технікою. Головний герой роману Д-503, від імені якого ведеться оповідання, уважає життя суспільства Єдиної Держави зовсім нормальної, а себе – абсолютно щасливою людиною. Він працює над будівництвом гігантського космічного корабля “Інтеграл”, покликаного підкорити “благодійному ярму розуму” жителів сусідніх планет, що перебувають в “дикому стані волі”.

Але найшлися люди, незадоволені існуючим положенням справ і бажаючі звістки бородьбу з порядками, установленими в Єдиній Державі.

Вони створюють змову з метою захоплення космічного корабля, для чого вирішують використовувати можливості Д-503. У цей час головний герой знайомиться з жінкою, до якої незабаром починає випробовувати незвичайне, надзвичайне почуття, що він до цього не знав. Це почуття його далекі предки назвали б любов’ю.

Його любов – жінка “нумер” 1-330 – не просто “нумер”, у ній збереглися звичайні людські почуття, природність і індивідуальність. Для Д-503 це настільки ново, зненацька й незнайомо, що він не знає, як далі поводитися в даній ситуації. Разом з улюбленою жінкою від відвідує Древній Будинок, бачить живу природу за Стіною.

Все це приводить до того, що Д-503 занедужує найнебезпечнішою хворобою в Єдиній Державі – у нього з’являється душО. У підсумку змова подавлена, 1-330 гине в Дзвоні, а головний герой після операції по видаленню фантазії одержує назад загублений спокій і “щастя”.

У своєму романі Євгеній Замятін піднімає ряд найважливіших для людства проблем. Найголовніша з них – зміст щастя й способи його досягнення. Автор думає, що щастя, побудоване штучним шляхом, незовсім і являє собою лише ілюзію. З мого погляду, найважливішої характеристики людського щастя є відповідність бажань і реальним умовам життя.

Якщо виходити із цього, то штучне щастя теоретично можливо, але воно не буде загальним, тому що інтереси людей різні, а чим глибше буде здійснюватися втручання у фантазію життя суспільства ззовні, тим ширше буде пропасти між задоволеною й незадоволеними існуючою ситуацією, що звичайно приводить до соціального вибуху.

Таким чином, суспільство повинне бути що самоорганізується, побудова ж загального щастя неприродним шляхом не просто неможливо, а навіть губительно. Інша найважливіша проблема, розглянута у романі, – співвідношення влади й релігії. Для громадян Єдиної Держави їхній правитель – Благодійник – є й богом. Це характерно для багатьох тоталітарних держав. Теократія у видозміненій формі була присутня й у Радянському Союзі, і у фашистській Німеччині: мала місце підміна релігії офіційною ідеологією й догматикою. Злиття влади й релігії є умовою міцності держави, але воно виключає всяку можливість наявності волі в суспільстві.

Таким чином, Євгеній Замятін у своєму романі показав майбутнє тоталітарної держави, що начали свій розвиток у Росії у двадцяті роки, таким, якої він бачив його через призму своїх думок про проблеми, що хвилювали людство протягом тисячоріч, що робить даний добуток актуальним і донині.

На жаль, подальші події, що відбулися в Росії й у світі, показали, що побоювання письменника були вірними: радянські люди пережили й сталінські репресії, і епоху “холодної війни”, і застій… Залишається сподіватися, що жорстокий урок минулого буде сприйнятий правильно й ситуація, описана Е. Замятіним у романі “Ми”, не буде мати аналогів надалі.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 3.50 out of 5)

Роман-застереження Замятін. “Ми”