Роман Новалиса “Генріх фон Офтердингер” – міф про цілісність середньовічного миру

Про ” универсуме” і універсальну людину. Свої основні эстетические ідеї Новалис втілив у романі “Генріх фон Офтердинген” (1800; з намічених двох частин друга була тільки почата).

Історичним прототипом для свого героя Новалис обрав миннезингера початку ХШ в. Основні ідеї й весь задум роману розкриваються як розгорнута эстетическая утопія, зміст якої сконцентрований в алегоричній казці головного героя Клингсора. Свою эстетическую утопію Новалис проектує у феодальне минуле Німеччини. Але було б зовсім невірно думати, що в романі

він ідеалізує феодальне середньовіччя й призиває до його реставрації. Германія початку XIII сторіччя в романі має мало загального з Німеччиною того часу.

Новалис ставить своїм завданням у романі не стільки показати в ідеалізованому світлі картину феодальних відносин, скільки створити романтичну атмосферу поетичної напівказкової ідилії, який нібито було німецьке середньовіччя – “вдумлива романтична епоха, що таїть велич під скромним одіянням”.

Побудова роману чітко продумано й має стрункий логічний характер. Відтворюючи вигляд Гете в образі Клингсора, автор зображує останнього як найбільшого поета.

Генріх – його учень.

Роман Новалиса став у відомому змісті класичним добутком романтичної літератури, оскільки в ньому особливо чітко пролунала ідея прагнення до мрячного й невизначеного романтичного ідеалу, що символізується в образі “блакитної квітки”.

Цей символ, у свою чергу, зливається з ідеальної улюбленої, що Генріх знаходить у Матильде, потім, втративши її, знаходить знову в її перевтіленні – у Ціані. Але символ “блакитної квітки” має в романі набагато більше широкий зміст, ніж асоціація з коханої. Ідеал – це не тільки любов. Це той шлях пізнання, через який повинен пройти герой Новалиса. Кохана – лише частина цього ідеалу, лише віха на цьому грандіозному шляху збагнення істини й краси


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 5.00 out of 5)

Роман Новалиса “Генріх фон Офтердингер” – міф про цілісність середньовічного миру