Про образність, символіку і про білу голубку миру (за поезією Г. Аполлінера)

Французький поет Гійом Аполлінер вважав, що саме французька поезія стосовно нововведень має слугувати взірцем для поезій Європи і всього світу: “Нова свідомість, якій належить охопити увесь світ, ніде ще так не відбилася у поезії, як на грунті французькому. Жорстка розумова дисципліна, яка для французів завжди була законом, дозволяє їм і всім тим, хто духовно від них невіддільний, зберігати розуміння життя, мистецтва і літератури, яке, не будучи простим копіюванням античності, не є разом з тим і таким собі відлунням декоративних пишнот романтизму”.

Гійом

Аполлінер вважається засновником французької поезії XX ст. На ранню його поезію мав значний вплив Ф. Війон. Символізм був збагачений Аполлінером поєднанням інтимно-ліричних мотивів з темою сучасного міста:

Під мостом Мірабо струмує Сена

Так і любов

Біжить у тебе в мене ‘

Журба і втіха крутнява шалена

Хай б’є годинник ніч настає

Минають дні а я ще є

(Переклад М. Лукаша)

Починаючи з 1912 року поет не вживає пунктуацію у віршах, вважаючи, що “розділові знаки зайві, адже справжня пунктуація – це ритм і паузи вірша”. Для поезії Аполлінера характерна схильність

до афористичності поетичного вислову, до активного авторського сприйняття життя, до асоціативності поетичного мислення, яке супроводжується насиченістю образів, напруженістю ритмів:

Медистий місяцю шаленії вуста

Розсмакувалися цю ніч сади й міста

У ролі бджіл зіркам гуляється так гарно

Бо виноградний світ проміниться нектарно

(Переклад М, Лукаша)

Гійом Аполлінер, як представник авангардистської поезії, зробив спробу зблизити поезію з іншими видами мистецтва, зокрема живописом, створивши свої каліграми-вірші у вигляді малюнка. Зразком такого зближення поезії з іншими видами мистецтва може слугувати вірш “Зарізана голубка й водограй”. Біля водограю, де “голубка маревіє”, ліричний герой пригадує імена своїх загиблих на війні друзів і водночас словесно малює картину водограю, який, як і ліричний герой, перебуває у скорботі:

Душа ятриться з непокою

І водограй рида зі мною

А як вони іще живі

Десь б’ються на Північнім фронті

Там олеандри всі в крові

І сонце ранене в траві

На багрянистім горизонті

(Переклад М. Лукаша)

Цей ліричний монолог, сповнений невимовного болю і глибокої скорботи за загиблими друзями та їхніми подругами, передає пафосний зміст вірша – протест проти війни, наруги й жорстокості. Образ водограю взято не випадково – це символ скорботи, це сльози, пролиті за втраченим поколінням. Голубка, згідно з біблійними переказами, – це душа, поранена душа, це символ життя, це той птах, що привів Ноїв ковчег до гори Арарат.

Поезія Гійома Аполлінера надихала на творчість претів-сучасників, а образ голубки над водограєм скорботи вразив художника П. Пікассо. І незабаром він створив відомий усім образ голубки, яка стала у XX ст. символом миру для всіх народів.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 3.50 out of 5)

Про образність, символіку і про білу голубку миру (за поезією Г. Аполлінера)