Французький поет Гійом Аполлінер вважав, що саме французька поезія стосовно нововведень має слугувати взірцем для поезій Європи і всього світу: “Нова свідомість, якій належить охопити увесь світ, ніде ще так не відбилася у поезії, як на грунті французькому. Жорстка розумова дисципліна, яка для французів завжди була законом, дозволяє їм і всім тим, хто духовно від них невіддільний, зберігати розуміння життя, мистецтва і літератури, яке, не будучи простим копіюванням античності, не є разом з тим і таким собі відлунням декоративних пишнот романтизму”.
Гійом
Під мостом Мірабо струмує Сена
Так і любов
Біжить у тебе в мене ‘
Журба і втіха крутнява шалена
Хай б’є годинник ніч настає
Минають дні а я ще є
(Переклад М. Лукаша)
Починаючи з 1912 року поет не вживає пунктуацію у віршах, вважаючи, що “розділові знаки зайві, адже справжня пунктуація – це ритм і паузи вірша”. Для поезії Аполлінера характерна схильність
Медистий місяцю шаленії вуста
Розсмакувалися цю ніч сади й міста
У ролі бджіл зіркам гуляється так гарно
Бо виноградний світ проміниться нектарно
(Переклад М, Лукаша)
Гійом Аполлінер, як представник авангардистської поезії, зробив спробу зблизити поезію з іншими видами мистецтва, зокрема живописом, створивши свої каліграми-вірші у вигляді малюнка. Зразком такого зближення поезії з іншими видами мистецтва може слугувати вірш “Зарізана голубка й водограй”. Біля водограю, де “голубка маревіє”, ліричний герой пригадує імена своїх загиблих на війні друзів і водночас словесно малює картину водограю, який, як і ліричний герой, перебуває у скорботі:
Душа ятриться з непокою
І водограй рида зі мною
А як вони іще живі
Десь б’ються на Північнім фронті
Там олеандри всі в крові
І сонце ранене в траві
На багрянистім горизонті
(Переклад М. Лукаша)
Цей ліричний монолог, сповнений невимовного болю і глибокої скорботи за загиблими друзями та їхніми подругами, передає пафосний зміст вірша – протест проти війни, наруги й жорстокості. Образ водограю взято не випадково – це символ скорботи, це сльози, пролиті за втраченим поколінням. Голубка, згідно з біблійними переказами, – це душа, поранена душа, це символ життя, це той птах, що привів Ноїв ковчег до гори Арарат.
Поезія Гійома Аполлінера надихала на творчість претів-сучасників, а образ голубки над водограєм скорботи вразив художника П. Пікассо. І незабаром він створив відомий усім образ голубки, яка стала у XX ст. символом миру для всіх народів.