Генріх Гейне Буря

Генріх Гейне (Гайне) Буря Перекладач: Андрій Малишко

Джерело: З книги: Зарубіжна література: Хрестоматія.- К.: Освіта., 1992. Лютує буря I хльоскає хвилі, І хвилі від люті у піні встають, Як башти гойдаються, плинуть,

Білі запінені хвилі. Кораблик притомлений Здереться на них – I падає раптом, безсилий, В широку, і чорну безодню.

О море! О мати краси, що із піни постала! Прамати кохання!

Жалій ти мене! Он біла чайка, мов чуючи трупи, Шугає над хвилю,

I гострить об щоглу свій дзьоб, I прагне в ненаситі серця Того, що дочку твою славить, Того,

що узяв твій онук-пустунець

Собі на звичайну забаву. Даремні зітхання й моління! Мій заклик зникає у бурянім шалі,

В ревінні сердитого вітру. Реве, і свистить, і бушує, і стогне, Неначе страшна божевільня.

I раптом я чую між гамору й шуму Арфи чарівні акорди, Тужливі і пристрасні співи, Що серце чарують і серце шматують,

I голос отой впізнаю. Десь на шотландській похмурій скелі, Де приліпився маленький замок, Над морем, ревучим і гнівним,

Біля вікна з високим склепінням Жінка вродлива стоїть, Ніжно-прозора і біла, як мармур. Грає на арфі вона і співає,

I вітер розмаює довгі коси I пісню її у зажурі глибокій Розносить над морем ревучим.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

Генріх Гейне Буря