Людина, якій Всевишній подарували такий талант, як любов, повинен радуватися цьому, тому що теперішня любов усього одна. У ній полягає щастя, радість до життя, ніжність, пещення й переживання. І всі ці почуття дуже приємні, особливо якщо любов взаємна. Але багато випадків, коли любов приводить молодих юнаків і дівчин до смерті, до самопожертви заради любові. Чому це трапляється?
Безмовна любов? А як хотілося б, щоб всі люди були щасливими, уміли любити, поважати й цінувати почуття кожної людини!.. Тоді, напевно, не було б перших і другий світовий
Як хотілося б, щоб кожна людина навчилася любити так, як Тетяна – героїня добутку А. С. Пушкіна “Євгеній Онєгін”. Ця дівчина віддає всю себе заради любові, що підтверджує її лист до Євгенія.
У ньому вона показала, що дуже сильно й чиста душею, тому що не всі вміють висловлювати свої думки й почуття:
Іншої!.. Ні, нікому на світі
Не віддала б серця я!
Те у вышнем призначено раді…
Те воля неба: я твоя.
Тетяна не хоче любити нікого іншого, крім Онєгіна. Вона всією душею поринає у свою любов:
Але так і бути! Долю мою
Відтепер я тобі
Перед тобою сльози ллю,
Твого захисту благаю…
Кожний рядок її листа пронизаний незвичайною ніжністю, що змушує задуматися про те, для чого живе людина, у що він вірить.
Кілька разів я перечитувала цей лист і стільки ж раз почувала біль у душі. “Невже можна так любити?” – задавала я собі питання.
Уяви: я тут одна,
Ніхто мене не розуміє,
Розум мій знемагає,
И мовчачи гинути я повинна.
Ці рядки наповнені тугою й смутком. Дівчина страждає від того, що вона соромиться своєї першої любові й не знаходить поруч із собою людини, якому вона могла б розповісти про свої переживання.
Все життя моя була запорукою
Свиданья вірного з тобою;
Я знаю, ти мені посланий богом,
До труни ти хоронитель мій…
Тетяна наперед пророкує у своєму листі, що ця любов на все життя. Вона зізнається в тім, що все це час, що прожила, шукала людини, якого хотіла полюбити по-справжньому. Їм виявився Євгеній Онєгін. Але всі знають, що сутужніше всього зцілити ту любов, що спалахнула з першого погляду.
Саме в такій ситуації виявилася наша Тетяна. Ця мила, добра дівчина навчила мене щирості, тому що вона не приховувала своїх почуттів і не перебільшувала ніколи. Вона писала в листі точно й чітко, залишаючи в кожному рядку шматочок своєї душі.
Спочатку я мовчати хотіла;
Повірте: мого сорому
Ви не довідалися б ніколи,
Коли б надію я мала
Хоч рідко, хоч у тиждень раз,
У селі нашої бачити вас…
Тетяна не вимагала чогось замість своєї любові, їй був приємний образ улюбленого. Вона хотіла бачити його, розмовляти з ним, мріяти про нову зустріч. Звичайно, дівчина сподівалася на те, що Онєгіну вона теж подобається. Її не залишала віра в гарне Майбутнє, що зв’язало б їхнього серця.
Вона чекала відповіді на свій лист і бажала почути тільки правду.
Лист Тетяни проникнуло в мою душу, і хочеться жити, сподіватися й любити…
Тетяна! Судити я не буду
Тебе за ті почуття в листі,
Які ти написала
Тому, хто приходить у сні.
Нехай буде йому байдуже
Лист твоє, щирість почуттів!
Хочу, щоб тебе забула
Зовсім неприємний смуток.
Ти страхом своїм завмирала,
Писала всю правду в листі,
Соромилася, але почуттів не приховувала…
За все вдячно тобі!
Спасибі, що ти навчила
Мене поважати й цінувати,
Скажу тобі, Таня: “Спасибі,
Що ти навчила любити!”
(1 votes, average: 5.00 out of 5)