Образ Тетяни в романі А. С. Пушкіна “Євгеній Онєгін”

Простите мені: я так люблю

Тетяну милу мою.

Настільки ж щиро він співпереживає щиросердечному занепокоєнню, тривогам і розчаруванням свого улюбленого створення:

Тетяна, мила Тетяна!

З тобою тепер я сльози ллю…

Чим же привабливий цей образ, чи не нав’язує автор своє суб’єктивне захоплене відношення до героїні? Поет не ідеалізує героїню, не малює образ доконаної, класичної краси популярних романів:

Ні красою сестри своєї,

Ні свіжістю її рум’яної

Не залучила б вона очей.

Більше зовнішність Тетяни в

романі не описується, але зате дуже докладно А. С. Пушкін відтворить особливості її характеру, поводження:

Дика, сумна, мовчазна,

Як лань лісова боязка,

Вона в сім’ї своєї рідний

Здавалася дівчинкою чужої.

З дитинства Тетяну відрізняли замисленість, споглядальність, серйозність, мрійність, відчуженість від дитячих ігор і забав, захоплювали її заворожливою поезією наївні й загадкові оповідання няньки (“…страшні оповідання зимою в темряві ночей зачаровували більше серце їй”), романтичні пісні двірських дівчин, чудесні картини природи (“Вона любила на балконі вгадати зорі схід…”),

сентиментальні романи іноземних письменників про любовні переживання героїв (“Їй рано подобалися романи; вони їй заміняли все…”). Дівчина живе в органічному зв’язку з миром природи й народним миром, тобто життям природн і гармонічної, черпаючи щиросердечну силу в стихії природи й народній Творчості.

Тетяна (російська душою,

Сама не знаючи чому)

З її холодною красою

Любила російську зиму.

У цих рядках підкреслена органічна спільність росіянці душі й среднерусской природи, нерозривний зв’язок “імли водохресних вечорів” з “переказами простонародної старовини” – короткі зимові дні й відсутність селянських жнив сприяли спілкуванню в довгі темні вечори, гаданню, розповіданню під звук прядки загадкових історій, що передаються з покоління в покоління, що виражають священний трепет перед грізним і таємничим миром.

И от ця одухотворена, занурена у свій внутрішній мир, що тонко почуває дівчина (тип характеру, що сучасні психологи називають “інтровертом”) зустрічає блискучого парубка, настільки несхожого на навколишніх її людей – утвореного, загадкового, усунутого від побутових турбот, зі слідами високих переживань і розчарувань – і, зрозуміло, закохується без пам’яті з усією пристрасністю самозосередженої натури:

Пора прийшла, вона закохалася.

Так у землю занепале зерно

Весни вогнем оживлено.

Давно її воображенье,

Згоряючи млістю й тугою,

Жадало їжі фатальний…

Тепер всієї її думки, “…і дні й ночі, і жаркий самотній сон, все полно им…”

Тепер з яким вона вниманьем

Читає сладостный роман,

З яким живим очарованьем,

П’є звабливий обман!

…Уявляючись героїнею

Своїх улюблених творців…

Як точно й тонко передає поет сум’яття недосвідченої душі, і жар її таємних помислів, і надію на взаємність, і зніяковілість, і сором, і розпач! Тільки ця кристальної чистоти й безмежної чесності, з переконаністю у святості традиційних народних подань про дівочій честі й правилах пристойності й у той же час прагнучих високих почуттів, що облагороджують життя, дівчина могла написати настільки искреннее, одночасно й сумбурне, і гармонічне, що прекрасно виражає й глибину любові, і безодню суперечливих думок, почуттів, сумнівів лист. Разюче зворушливо передана поетом глибина переживань, кожне слово здається єдино вірним вираженням найменшого руху душі, іде від серця автора до серця читача:

Іншої!.. Ні, нікому на світі

Не віддала б серця я! Те у вышнем призначено раді…

Те воля неба: я твоя;

Все життя моя була запорукою

Свиданья вірного з тобою;

Я знаю, ти мені посланий Богом,

До труни ти хоронитель мій…

Обранець Тетяни, високо оцінивши “душі довірливої признанья”, її щирість і чистоту, не відповів їй взаємністю, і “на жаль, Тетяна в’яне, блідне, гасне й мовчить…” Убивство Онєгіним на дуелі по пустяшчному приводу нареченого сестри, відвідування покинутого хазяїном будинку улюбленого, огляд його бібліотеки, хоч “і на самоті жорстокому сильніше пристрасть її горить”, змусили Тетяну більш критично, об’єктивно глянути на обранця свого серця.

Вона болісно шукає відповіді на питання: що ж таке Євгеній Онєгін? – і її безсторонні припущення свідчать про духовне становлення, дорослість дівчини, гармонії душі й розуму. Тетяну видають заміж за генерала, і героїня пасивно, безвольно повторює життєвий шлях своєї матері, няньки, виконуючи свій християнський, дочірній, жіночий борг. Ставши блискучою світською дамою, Тетяна раптом збуджує болісне почуття майже безнадійної любові в Онєгіна, ще більш зневіреного в житті, що утомилося “удаваним хладом озброювати й мовлення й погляд…” Онєгін пише їй лист, що не уступає по розжаренню почуттів і кричущої щирості листу Тетяни до нього.

Молода жінка глибоко торкнута, хоч і дорікає Онєгіна в неприродності, несвоєчасності його почуття. З гіркотою й розчуленням згадує вона свою першу любов, як найясніше й значне, що в неї було в житті:

А щастя було так можливо,

Так близько!..

Але доля моя

Уж вирішений”.

Тетяна настільки ж щиро, як замолоду, зізнається Онєгіну в любові, але настільки ж нещиро, як і щиро, відкидає його любов:

Я вас люблю (до чого лукавити?),

Але я іншому віддана;

Я буду століття йому вірна.

Що ж заважає героїні, що розбудила нарешті відповідне почуття у свого коханого, знайти щастя, виконати заповітну мрію, здійснити те, до чого прагнути її серце?

Звичайно ж, не острах обивательського осуду світла – адже Тетяна зізнається, що готово віддати “все це дрантя маскараду, весь цей блиск, і шум, і чад” за відокремлене життя в глухомані, де колись зустріла більшу любов. Тетяна живе не тільки серцем, але й душою, і не може зрадити людину, що вірить їй і любить її. Борг, честь, чеснота для неї вище особистого щастя, що зараз можна побудувати тільки на нещастя близької людини.

Цей результат продиктований вірою героїні у святість підвалин народної моралі, освяченої століттями, що вона шанувала з дитинства. Учинок Тетяни виражає й погляд поета на покликання, ідеал теперішньої російської жінки: самовідданої, відданої, вірної.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

Образ Тетяни в романі А. С. Пушкіна “Євгеній Онєгін”