Останнім часом у душі й серця людей стали вертатися забуті імена, добутки, автори. До цих утворів можна віднести несправедливо “арештовану” і нарешті-те повість, що повернулася до читачів, Віктора Платоновича Некрасова “В окопах Сталінграда”. Історія цієї повісті, вірніше, роману “Сталінград”, дуже цікавий. Він з’явився на світло в 8- 10-м номерах журналу ” Прапор ” за 1946 рік.
За словами самого автора, “декому з літературної влади настільки узагальнююча назва здалася блюзнірським, і в наступних окремих виданнях
Це був перший добуток невідомого автора, що був фронтовика, що дослужився до капітана й провоевавшего під Сталінградом всі “дні й ночі” його оборони, “у всіх тих страшних і непосильних боях, які вела наша армія під цим містом”. У добутку необхідно відзначити не тільки прагнення художньо втілити особисті спогади про війну, але й спробувати психологічно мотивувати вчинки людини на війні, досліджувати моральні джерела солдатського подвигу, солдатської відваги. Поняття
Саме тоді, з появою повести В. Быкова “Сотників”, почалося морально-філософське осмислення величі подвигу народу у Великій Вітчизняній війні. Дійсно, у цій книзі немає багато чого, до чого ми так звикли, читаючи літературу, присвячену подвигу народу. Але читачі побачили в ній велике випробування, описане вірогідно й чесно, зштовхнулися з усією нелюдськістю, жорстокістю війни; це була, на наш погляд, одна з перших спроб психологічного осмислення подій
Події в повісті В. Некрасова відбуваються в 1942 році, під час оборони Сталінграда. Автор описує передову, запеклі бої, коли супротивник проривався до Волги й відступати було нікуди. І виникає питання: хто винуватий у непідготовленості наших військ до війни,