Громадянська лірика Миколи Некрасова

НЕКРАСОВ МИКОЛА

(1821-1877(8))

Російський поетXIX ст.

Перша поетична збірка М. Некрасова “Мрії і звуки” (1840) майже нікому з поціновувачів новинок літератури не дістався. Тираж книги, де замість прізвища були дві букви “Н. Н.”, викупив сам автор і… знищив – не витримав шквалу критики.

Тільки через п’ять років Некрасов зважився прочитати найвідомішому літературну критику В. Бєлінському свій вірш “Удорозі”, і той, зі сльозами радості на очах, визнав у ньому справжнього поета. Наступні збірки Некрасова викликали “захоплення

загальне” і мали успіх, як колись поеми Пушкіна і твори Гоголя.

У поезіях автор висловлює протест проти самодержавства, змальовує реалістичну картину бідності, безправності простого люду, Некрасов виявляє інтерес до проблем “маленької” людини. Тема народу, Росії, музи, жінки є основною у творчості поета, починаючи від ранніх творів “У дорозі”, “Трійка”, “Буря” ідо віршів та поем 50-70-х років: “Орина, мати солдатська”, “Мороз, Червоний ніс”, “Кому на Русі жити добре”, “Російські жінки”.

У Некрасова є вірші-посвяти: “Пам’яті Бєлінського”, “Пам’яті

Добролюбова”, “Тургеневу”, “На смерть Шевченка”, – тут виразно звучить голос громадянина, патріота.

Яскравою стрічкою у творчості Некрасова проходить образ Волги – це ріка дитинства поета і ріка, яка символізує стражденне життя народу.

Вірш Некрасова будили національну самосвідомість, сприяли вивільненню людини з пут рабства. Саме тому поет і його журнал переслідувалися царською владою. У літературі традицію революційного духу розвивали представники так званої “некрасовської школи”: М. Добролюбов, В. Курочкін, М. Михайлов.

Громадянська лірика Миколи Некрасова

Якщо Пушкін уявляв свою музу “подругою пустотливою”, “вакханкою”, то некрасовська муза – це “муза помсти і суму”, “сестра народу”.

У вірші “О шостій вчора завернув… ” (1848) поет називає свою музу рідною сестрою молодої селянської жінки, яку січуть батогом:

Ни звука из ее груди,

Лишь бич свистал, играя…

И Музе я сказал: “Гляди!

Сестра твоя родная!”

У 1858 році Некрасов написав вірш “Роздуми біля парадного під’їзду”. У ньому народна тема представлена ніби “згущеною”: поет не просто переказує випадок з життя, свідком якого він був, спостерігаючи з вікна своєї квартири за губернаторським під’їздом, – “вся селянська країна зі своїми бідами постала тут”. У нерухомості селян стільки суму, горя і покірності, немов бачиш перед собою їхній скульптурний портрет:

Помолились на церковь и стали вдали,

Свесив русые головы к груди.

… … … … …

Крест на шее, и кровь на ногах,

В самодельные лапти обутых…

Болісними є міркування поета про долю народу:

… Родная земля!

Назови мне такую обитель,

Я такого угла не видал,

Где бы сеятель твой и хранитель,

Где бы русский мужик не стонал?

Відношення Некрасова до реформи 1861 року виражено словами: “Народ освобожден, но счастлив ли народ?”. Вірш “Елегія” – естетичний маніфест поета:

Пускай нам говорит изменчивая мода,

Что тема старая – “страдания народа”

И что поэзия забыть ее должна, –

Не верьте, юноши! Не стареет она.

Муза Некрасова розкривала “бездны темные насилия и зла”: вона не вела від життя, не примиряла з нею, а кликала на боротьбу “с неправдою людской”, “кричала: мщение! и буйным языком на головы врагов звала господень гром!”

А яким же, на думку Некрасова, має бути поет, що надихається цією Музою? У вірші “Поет і громадянин” він висловив свою точку зору на обов’язок поета. Некрасов вважав, що поет має бути насамперед громадянином:

Не может сын глядеть спокойно

На горе матери родной,

Не будет гражданин достойный

К отчизне холоден душой,

Ему нет горше укоризны…

Иди в огонь за честь отчизны,

За убежденье, за любовь…

Він звертався до поета з закликом:

Будь гражданин! Служа искусству,

Для блага ближнего живи…


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

Громадянська лірика Миколи Некрасова