У повісті існує два протиріччя – між духовним і матеріальним, високими поривами людини та прозою життя. “Тіні забутих предків” – це свого роду “Лісова пісня” М. Коцюбинського: письменник показав у творі велику силу свого таланту, що перевтілюється в духовне життя персонажів, змушує хвилюватися за долі героїв.
Повість написана в романтичному стилі, її образи, овіяні казковістю, передають екзотику, чарівну красу людей і природи. Події зображено в дусі народних легенд і міфів із використанням діалектів.
Серед казкової
Ой прибігла з полонинки
Білая овечка –
Люблю тебе, файна любко,
Та й твої словечка…
Та все частіше в пісню закрадвлися сумні мотиви, росла тривога в серці Марічки. Жорстока соціальна дійсність розкривається перед закоханими, лягає на них важким тягарем. Гине Марічка, як зірвана квітка на сонці.
Тяжко переживаючи втрату коханої, Іван сім років наймитував в угорських краях та знову лунав до нього голос коханої.
Повернувшись,
“Тіні забутих предків” – яскравий зразок удалого використання класиком фольклору. Повість пройнята хвалою життю, людині, природі. М. М. Коцюбинський утверджує своїм твором, що тільки любов і добро врятують світ.