Лірика Некрасова має свій неповторний, не схожий ні із чим колорит. У ній немає височини Пушкина, трагічного надламу Лєрмонтова, вишуканості И таємничості Блоку, барвистості Єсеніна… Але є в ній щось таке чесне, сьогодення, доконане! Характерна риса його віршів – афористичность.
Його фрази настільки влучно підібрані, зважені, відшліфовані, що до них, як до щирих, завершених утворів, нема чого не додати, не зменшити.
Хто з нас не знає слів “Поетом можеш ти не бути, але гражданином бути зобов’язані” (“Поет і громадянин”)?
” Як він влучно характеризует бездіяльних, слабовільних не громадян, пережи важкі часи, щодають: Ми даром гинути не хочемо, Ми чекаємо: либонь допоможе час, И горді тим, що не шкодимо! А так чудово просто й зненацька сварку между люблячими людьми ніхто ще, по-моєму, не описував, як це зробив Некрасов у вірші “Ми з тобою безглузді люди…”: Говори ж, коли ти сердита, Усе, що душу хвилює й мучить!
Будемо,
Самий яскравий приклад – поема “Кому на Русі жити добре”: Мужик що бик: втемяшится В голову яка примха – Колом її оттудова Не виб’єш: упираються, Всяк на своєму коштує!
А чого коштують опису щиросердечних переживань простого ямщика у вірші “У дорозі”! Безискусале, грубуватими словами розповідає ямщик про своє горе – важко захворілій дружині: Слишь, як тріска худа й бліда, Ходить, тоись, зовсім через силу, У день двох ложок не з’їсть толокна – Чай, звалимо через місяць у могилу… Недарма Некрасов любимо народом, недарма сам він говорит: “Я ліру присвятив народу своєму”.
Кому ще удалось так живописати достоїнство й велич російського народу, не закриваючи ока на недоліки й пороки, як це зробив Некрасов у поемі “Кому на Русі жити добре”? Саме невибагливій, чесній і глибоко люблячій музі Некрасова вдалося охопити й тонкість почуттів, і парфумівний потенціал, і брутальність манер, і неуцтво простого народу
(2 votes, average: 3.00 out of 5)