Дуже часто, поздоровляючи своїх друзів або родичів, ми бажаємо їм мирного неба над головою. Ми не хочемо, щоб їхні сім’ї піддалися важким випробуванням війни. Війна! Ці п’ять букв несуть за собою море крові, сліз, страждання, а головне, смерть дорогих нашому серцю людей. На нашій планеті війни йшли завжди.
Завжди серця людей переповняла біль втрати. Звідусіль, де йде війна, чутні стогони матерів, плач дітей і оглушливих вибухів, які розривають наші душі й серця. До нашого великого щастя, ми знаємо про війну лише з художніх фільмів і літературних
Чимало випробувань Війною випало на частку нашої країни. На початку XIX століття Росію потрясла Вітчизняна війна 1812 року. Патріотичний дух російського народу показав Л. Н. Толстой у своєму романі-епопеї “Війна й мир”. Партизанська війна, Бородінський бій – все це й багато чого іншого з’являється перед нами навіч.
Ми стаємо свідками страшних буднів війни. Толстой оповідає про те, що для багатьох війна стала самою звичайною справою. Вони (наприклад, Тушин) роблять героїчні подвиги на полях боїв, але самі цього не зауважують.
Для них війна – це робота, що вони повинні сумлінно виконати.
Але
Тут особливо вірогідно описуються події, що відбуваються, тому що Толстой є їхнім очевидцем. І після того, що він бачив і чув у місті, повному крові й болю, він поставив перед собою певну мету – розповісти своєму читачеві тільки правду – і нічого, крім правди.
Бомбардування міста не припинялося. Були потрібні нові й нові зміцнення. Матроси, солдати трудилися під снігом, дощем, напівголодні, напівроздягнені, але вони однаково працювали. І тут всіх просто вражає мужність їхнього духу, сила волі, величезний патріотизм. Разом з ними в цьому місті жили їхні дружини, матері, діти. Вони настільки звиклись із обстановкою в місті, що вже не обертали уваги ні на постріли, ні на вибухи.
Дуже часто вони приносили обіди своїм чоловікам прямо в бастіони, і один снаряд нерідко міг знищити всю сім’ю. Толстой нам показує, що найстрашніше на війні відбувається в госпіталі: “Ви побачите там докторів із закривавленими по лікті руками… зайнятих біля ліжка, на якій, з відкритими очами й говорячи, як у маренні, безглузді, іноді прості й зворушливі слова, лежить поранений під впливом хлороформу”. Війна для Толстого – це бруд, біль, насильство, які б мети вона не переслідувала: “…побачите війну не в правильному, гарному й блискучому ладі, з музикою й барабанним боєм, із прапорами, що розвіваються, і гарцюючими генералами, а побачите війну в сьогоденні її вираженні – у крові, у стражданнях, у смерті…”
Геройська оборона Севастополя в 1854-1855 роках ще раз показує всім, як сильно російський народ любить свою Батьківщину і як сміло стає на її захист. Не шкодуючи сил, застосовуючи будь-які засоби, він (російський народ) на дає ворогу захопити рідну землю.
В 1941 – 1942 роках оборона Севастополя повториться. Але це буде вже інша Велика Вітчизняна війна – 1941-1945 років. У цій війні з фашизмом радянський народ зробить незвичайний подвиг, про яке ми будемо пам’ятати завжди. М. Шолохов, К. Симонов, В. Васильєв і багато інших письменників присвятили свої добутки подіям Великої Вітчизняної війни. Це лихоліття характерно також тим, що в рядах Червоної Армії нарівні із чоловіками боролися жінки. І навіть те, що вони є представниками слабкої статі, не зупинило їх.
Вони боролися зі страхом усередині себе й робили такі героїчні вчинки, які, здавалося, жінкам зовсім невластиві. Саме про таких жінок ми довідаємося зі сторінок повісті Б. Васильєва “А зорі тут тихі…”. П’ять дівчат і їхній бойовий командир Ф. Васьков виявляються на Синюхіній гряді із шістнадцятьма фашистами, які направляються на залізницю, абсолютно впевнені в тім, що про хід їхньої операції ніхто не знає. У скрутному стані виявилися наші бійці: відступати не можна, а залишитися, так німці їх як насіннячка з лускають. Але виходу немає!
За спиною Батьківщина! І от ці дівчата роблять безстрашний подвиг. Ціною свого життя вони зупиняють супротивника й не дають йому здійснити його жахливі плани. А як безтурботно було життя цих дівчисьок до війни?! Вони вчилися, працювали, радувалися життю. І раптом! Літаки, танки, пушки, постріли, лементи, стогони…
Але вони не зламалися й віддали для перемоги найдорожче, що в них було, – життя. Вони віддали життя за Батьківщину.
Але на землі існує громадянська війна, на якій людина може віддати життя, так і не довідавшись за що. 1918 рік. Росія.
Брат убиває брата, батько – сина, син – батька. Усе перемішується у вогні злості, усе знецінюється: любов, споріднення, людське життя. М. Цвітаєва пише:
Брати, от вона Ставка крайня! Третій рік уже Авель із Каїном б’ється…
Люди стають з зброєю в руках влади. Розбиваючись на два табори, друзі стають ворогами, рідні – назавжди чужими. Про це лихоліття оповідають І. Бабель, А. Фадєєв і багато хто інші.
І. Бабель служив у рядах Першої Кінної армії Будьонного. Там він вів свій щоденник, що згодом перетворився в знаменитий зараз добуток “Кінармія”. В оповіданнях “Кінармії” говориться про людину, що виявилася у вогні Громадянської війни. Головний герой Лютов оповідає нам про окремі епізоди походу Першої Кінної армії Будьонного, що славилася своїми перемогами. Але на сторінках оповідань ми не відчуваємо переможного духу.
Ми бачимо жорстокість червоноармійців, їх холоднокровність і байдужість. Вони без найменшого коливання можуть убити старого єврея, але, що більш жахливо, вони можуть добити свого пораненого товариша, ні секунди не роздумуючи. Але заради чого все це? Відповідь на це питання в І. Бабеля не дана.
Він залишає за своїм читачем право міркувати.
Тема війни в російській літературі була й залишається актуальною. Письменники намагаються донести до читачів всю правду, яка б вона не була.
Зі сторінок їхніх добутків ми довідаємося про те, що війна не тільки радість перемог і гіркота поразок, а війна – це суворі будні, наповнені кров’ю, болем, насильством. Пам’ять про ці дні буде жити в нашій пам’яті вічно. Може бути, настане той день, коли на землі затихнуть стогони й плач матерів, залпи й постріли, коли наша земля зустріне день без війни!
(1 votes, average: 5.00 out of 5)