Зображення Великої Вітчизняної війни в українській літературі

Зображення Великої Вітчизняної війни в українській літературі

Одну з найбільших трагедій нашого життя – Велику Вітчизняну війну – не зміг замовчати жоден письменник, особливо ті, хто був на фронті, чиє дитинство опалила війна. Найбільше про війну писали такі письменники, як О. Довженко, Ю. Збанацький, А. Малишко, П. Тичина, М. Рильський, О. Гончар, О. Коломієць, Л. Костенко, Гр. Тютюнник та інші.

Якщо уважно вчитатися, то війна українськими письменниками зображена у двох планах: перший – прославлення героїзму українського (тоді –

радянського ) народу, романтизація і частково ідеалізація рис, які оголила війна – безстрашність, патріотизм, героїзм, дружба, згуртованість; другий – змалювання правди про війну: причини початку війни, сталінська політика, помилки у війні, недоліки і прорахунки.

Звичайно, найтиповішими творами радянських часів про війну були “Прометей” А. Малишка, “Слово про рідну матір” М. Рильського, “Прапороносці” О. Гончара. У цих творах підносився героїзм радянського народу, прославлялися партія, яка керувала країною і народом. Це були однобокі твори, але вони на той час були зрозумілі, правильні і потрібні.

Сьогодні

ж, звичайно, нам найближчі про війну твори О. Довженка, хоч колись за “Україну в огні” він добре постраждав. О. Довженко вів щоденник протягом війни, звідти ми дізналися багато того, про що не можна було писати. На основі цього щоденника та інших записів і документів створений прекрасний правдивий твір – “Україна в огні”. Це не лише розповідь про 1941-1945 р. в Україні, а й правдиві картини сталінських порядків, в яких О. Довженко давно розчарувався і був з ними незгоден. “Мені важко од свідомості, що “Україна в огні” – це правда. Прикрита і замкнена моя правда про народ і його лихо.

Значить, нікому, отже, вона не потрібна і ніщо не потрібне, крім панегірика”.

А О. Довженко панегірика не хотів писати, він не хотів замовчува ти гірких фактів, інакше б твір був однобокий. Адже під час війни був не лише суцільний патріотизм і героїзм (хоч це й переважало, інакше й війну не виграли), були і неприємні факти, такі як: зрадництво, мародерство, дезертирство, “свої” поліцаї і старости, одруження з ворогами і т. д. Лаврін Запорожець добровільно стає старостою, Христя одружується з італійським офіцером, Олеся сама запрошує на ніч до себе Кравчину, дезертирують двоє сільських хлопців… Про таке не прийнято було писати.

Дискусія “на рівних” між Запорожцем і німецьким полковником фон Краузе теж незвична: німці до сих пір зображували ся лише жорстокими і дурними.

Ліна Костенко теж по-новому зображує війну, з сучасних позицій. Отже, зображення війни в літературі теж потребує дослідження, ця тема себе ще не вичерпала і чекає на нових дослідників.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

Зображення Великої Вітчизняної війни в українській літературі