Головний персонаж “Подорожнього” як жертва війни

Антивоєнний і гуманістичний пафос твору. Оповідання побудоване як внутрішній монолог головного персонажа. Це звичайний німецький юнак, який через три місяці після закінчення навчання потрапляє до стін рідної школи жалюгідним обрубком кривавої війни, до якої так старанно, настирливо й довго готував його цей дім знань, перетворений тепер на “мертвий дім”, місце смерті.

Завдяки Г. Беллю ми маємо можливість уявити ті події і простежити за думка ми головного персонажа. У процесі нашого спостере ження виявимо головну ідею і пафос твору.

Про

злочини і страждання від фашизму свідчить виставка матеріалів, авторську позицію нам допоможе зрозуміти сам Г. Белль оповіданням “Подорожній, коли ти прийдеш у Спа…”. Слід наголосити, що автор намагався в усіх своїх творах викрити трагедію простого німецько народу, який став заручником правлячої фашистської політики. Г. Белля ніколи не залишало почуття, що усе, ним написане, – єдиний текст. Усі твори письменника розкривають його ставлення до світу: ненависть до насилля, співчуття до слабших і незахищених, любов до жінки і дитини.

Однак гуманізм, якого Белль навчився в Діккенса і Достоєвського,

у нього, німця воєнного покоління, завжди має гіркий присмак провини.

Основний конфлікт оповіді – трагедія покаліченого людського життя, зруйнованих надій. Задум письменника – показати головне протиріччя між обіцяними благами (надіями, ілюзіями, ідеологією) і наслідками війни. Тому проведемо порівняльну характеристику системи виховання молоді і результату війни.

Аналізуємо уривок: “Серце в мені не озивалось… стрункі чудові, вишукані вази, прекрасні копії римських оригіналів… я ненавидів…, я годинами гинув із нудьги… і де ж ділися мої прокльони… моя пекуча ненависть. .. Ніщо в мені не озивалось… (естетичні муляжі і вази – лише мертві копії! Може, саме це ~ причина їх несприйняття? Трагедія головного персонажа в тому, що він йшов на війну навіть не за переконаннями!

Чужі ідеї, а життя, рани і біль – його.

Поранений вчорашній школяр ще не встиг як слід роздивитись життя, але добре встиг пізнати війну: до цього він знав її тільки з книжок, портретів римських та німецьких воєначальників та за малюнками. Але в книжках війна була зовсім не така, як та, на якій він побував упродовж трьох місяців. Основний конфлікт твору – суперечність між уявленням про війну, яке втлумачували хлопцеві, коли він сидів за шкільною партою, та реальною правдою про війну.

Висновок. Слова, винесені у заголовок, повторюються і наприкінці твору, в його кульмінації: ця позбавлена сенсу смерть (війна) страшна і жалюгідна. Герой оповіді “ще живий”, але як жити юнакові, який “не мав тепер на що спертися” (ні фізично, ні морально).

Читаємо перший епіграф, який пояснює, що німецька армія не тільки не завоювала світ, але й випалила націю духовно, позбавила надії, примусила нести тягар провини, насаджувала мертві істини. Отже війна – зло, страждання, каліцтво, смерть, безнадійність.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 5.00 out of 5)

Головний персонаж “Подорожнього” як жертва війни