Буря на Дніпрі. Горами зіймаються величезні хвилі, гнуться під поривами шаленого вітру високі верби. А на березі, біля гаю, щось біле блукає, схоже на русалку. Ні, то не русалка, а дівчина, що її ворожка зробила причинною, аби менше сумувала за молодим козаком. Торік він пішов у похід, обіцяв повернутися, та чомусь не їхав.
Дівчина-сирота щиро полюбила козака і побивалася за ним, не знаючи, чи він живий, чи, може загинув; чи кохає її, чи знайшов собі іншу. Так вона ходила берегом, а тим часом з води повиринали русалки і залоскотали причинну. Вранці
Боже милий! Бач, заснула виглядавши. Моя сизокрила! Кинув коня та до неї: “Боже ти мій, боже!” Кличе її та цілує… Ні, вже не поможе!
“За що ж вони розлучили Мене із тобою?” Зареготавсь, розігнався – Та в дуб головою! Невдовзі проходили там дівчата, що йшли в поле жати. Побачили коня і козака з дівчиною, думали, що вони сплять, і хотіли їх злякати, але зрозуміли, що ті мертві,- і втекли.
Козака і дівчину, як сиріт, поховали громадою. Насипали край дороги дві могили в житі, посадили над козацькою могилою явір та ялину, а над дівчиною – червону калину. На гілках співають птахи, поки зійде місяць і повиходять з Дніпра русалки.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)