Реве та стогне дніпр широкий, Сердитий вітер завива, Додолу верби гне високі,
Горами хвилю підійма. І блідий місяць на ту пору Із хмари де-де виглядав, Неначе човен в синім морі,
То виринав, то потопав.
У таку страшну погоду на берег дніпра виходить дівчина. Вона чекає свого коханого, що пішов у похід разом з іншими козаками. Вона збожеволіла від зілля, яке дала їй ворожка, щоб менше тужила за козаком.
Дівчина – сирота, у неї було тільки одне щастя в житті – її коханий, але, мабуть, і його вона втратила. Від горя дівчині починає ввижатися,
В цей час повертається козак і бачить кохану. Він передчуває щось недобре. Побачивши, що кохана вмерла, “зареготавсь, розігнався – Та в дуб головою”. Над могилою козака посадили явір та ялину, а над дівочою могилою – червону калину.
Критика, коментарі до твору, пояснення (стисло): Мотив сирітства є одним з основних мотивів ранньої творчості Т. Шевченка. У творі присутні типові ознаки романтичного світосприйняття: загибель обох закоханих, божевілля, демонічні істоти, що мають владу над людиною вночі. Крім того, події відбуваються на тлі розбурханої природи.
(2 votes, average: 4.00 out of 5)