” Україна у вогні”… Коли читаєш, стає зибко від тих злочинів, які творили німці на нашій землі, стає страшно від того зла, що робили самі українці, віддаючи себе й свою Батьківщину. Але все це – неприхована правда війни, неприхована правда історії українського народу. І написати цю історію так всебічно, так вірогідно міг тільки теперішній майстер. Ім’я цього майстра – Олександр Довженко
Сім’я Запорожців… Навіть прізвище автор підібрало таку, щоб ще раз підкреслити непокірливий дух цих людей, які ні за яких умов не зрадили
Тому що вбивали німці всіх, хто вірив у перемогу Червоної Армії, вішали всіх, хто говорив хоч слово ганебне про Гітлера або німецьку землю. Страшне був час! “Незліченними ешелонами вивозили в Німеччину українських людей”, “клали цілі сім’ї додолу навряд і стріляли, підпалювали будинку”. Було й повішення, і згвалтування
Здалеку можна було побачити страшну заграву, що відгукнулося в серцях людей гнівними прокльонами й слізьми. За ці прокльони знову їх убивали й гнали в Німеччину, як рабів. Страшне знущання й зараз викликає гнів, гнів за знищену, знівечену землю українську, гнів за знищених людей, за людей, що почорніли й посивіли за моторошні роки війни
Але не потрібно закриватися від цієї страшної правди, говорячи, що все давно пройшло! Ні, ця правда повинна залишитися, щоб постійно нагадувати всім забудькуватим, що таке теперішня війна, війна із крові, м’яса, війна із трупів і пожеж, війна зі сліз і розпачу. Проте, було не тільки це.
Була ще й “класова боротьба”, що і в роки війни сіяла недовіру, підозрілість, будила брудні почуття. І йшли брат на брата, не жалуючи куль один для іншого; і йшов син на батька, тому що боялися тільки за своє життя. Убиває Павло Хутірний свого батька Купріяна, тому що тримав у руках німецьку гвинтівку. Говорить Эрнст фон Крауз про українців: “Ці люди абсолютно позбавлені вміння прощати один одному нерозуміння, навіть в ім’я загальних високих інтересів”. І це було насправді так. Не шанували українські люди свою історію, тому що їхня пам’ять була “запрограмована” партійними гаслами, портретами Сталіна й чужою ідеологією. Зрівняв всі народи цей “великий” вождь, забравши й історію, і Бога, і власну сім’ю в людей, де кожний готовий був викрити один одного, щоб одержати нагороду.
Яка вуж тут незалежність, коли чесне ім’я України було підло втоптане в бруд?! Були такі люди, як Лиманчук, які розстрілювали всіх праворуч і ліворуч, не розібравшись у справі, відкинувши все людське. Але були й такі, які віддавали своє життя за Україну, за її щастя, за її незалежність.
Це й Василь Кравчина, що говорить пророчі слова, які будуть вести змучених, але незломлених солдатів у бій: “Ми б’ємося за те, чого немає в усьому світі, – за Україну, за єдиний народ, що не знайшов себе в сторіччях Європи, не знайшов людського життя на своїй землі, за народ роздертий”. І піднімають ці слова закривавлених, знівечених солдатів в останній, але переможний бій, тому що не можна перемогти той народ, що усвідомив свою єдність, що зрозумів, як багато значать для нього ці слова – Батьківщина, Україна!
Тому й слабка дівчина Олеся, дочка Лаврина Запорожця, бере звідкись сили, тому що несе її “мудра безсмертна воля до життя роду, то велике й найглибше, що становить у житті його вічність”. І приносить її ця воля додому, тому що неможливо загинути тій людині, що твердо вірить у перемогу, що твердо вірить своїй Батьківщині, як вірять їй українські солдати. Виграно страшний бій, але загинуло багато людей, не дочекавшись кінця цього жахливого місива – після бою скрізь відчувається безсмертя, безсмертя того народу, що поклав своїх голів у боротьбі за рідну землю. “Це був уже новий мир, нова дійсність серед старої природи на руїнах старих розвалених будинків, у старому, землистому одязі, емитой”… От страшна правда війни, от страшна правда історії. Буде височіти ця правда над нашим народом як щогодинне нагадування про ті злочини, які робили самі українці, ідучи тернистим шляхом до своєї незалежності. І нехай це нагадування назавжди залишиться в серцях людей, призиваючи ніколи більше не робити таких жорстоких помилок. Це нагадування про страшну війну нехай назавжди відіб’є полювання починати новий жах.
Саме про цьому правдиво розповідає Твір Олександра Довженко “Україна у вогні”.
(2 votes, average: 3.50 out of 5)