Ти відкинув те, із чим не мирилася твоя дитяча душа. І в цьому мою розраду. Ч. Айтматов Чингиз Торекулович Айтматов – сучасний письменник, народився в 1928 році в гірському кишлаку Киргизії. Труднощі не обійшли його стороною.
В 1937 році його батько, великий партійний діяч, був незаконно репресований. Війна, Що Почалася незабаром, теж відклала свій відбиток на долю підлітка. Тема сирітства – незатухаючий біль письменника, тому він часто звертається до неї у своїх добутках: “Перший учитель”, “Ранні журавлі”, “Після казки”.
Спочатку
Дуже сильне враження в повісті Ч. Айтматова робить на нас образ дитини: “Один, без друзів, хлопчик жив у колі тих нехитрих речей, які його обступали, і хіба лише автокрамниця могла змусити його забути про усім і прожогом бігти за нею. Що вуж там говорити,
Хлопчик звертається до каменів, травам, розмовляє з ними й срастениями.
Кожний предмет персоніфікує для нього добро або зло: “Серед Рослин – “улюблені”, “сміливі”, “боязкі”, “злі” і всякі інші. Колючий бодяк, наприклад,- “головний лікар”. Дитина з одними знаходить загальну мову, а іншими бореться
Але найближчою людиною й іншому, розуміючим його, є дід, що всіма силами намагається зробити онука щасливим. Він вселяє дитині віру в стару казку про матір-оленихе, що хлопчик і живе. Але в нього є й своя казка – про білий пароплав, де він представляє себе рибкою, що пливе долілиць по ріці до нового життя, до батьківського пещення, до білого пароплава. Так хлопчик живе доти, поки конфлікт у сім’ї, що приймала раніше малі розміри, не досягає своєї критичної крапки
Дід, стільки років проживший на світлі, що зберегло свою віру в казку про матір-оленихе, що прищепила її також хлопчикові, обриває все разом, убиваючи мазала. Цим насамперед убиває дитини, наносячи йому найсильнішу щиросердечну травму, а не себе, як думав він. Дід хоче вирішити конфлікт мирним шляхом, взявши всю провину на себе, але його спроба ні до чого гарному не приводить.
У підсумку в хлопчика залишається тільки одна казка – про білий пароплав, а потім ні однієї. Легенда – основа повести. Вона пояснює зародження плем’я бугові, у ній втілені народні подання про добро й зло, у ній же передвіщається й трагічний фінал добутку
Завдяки казкам, повість поетична, многопланова. Мова Ч. Айтматова багатий, різноманітний, доступний широкому колу читачів, але за гаданою простотою ховається кропітка праця майстра: “Серце хлопчика покотилася по підлозі, видрало на підвіконня, ближче до портфеля, і зашепталося з ним”. Образ дитини багатогранний і розкривається поступово автором-оповідачем.
Через сприйняття хлопчика ми бачимо всіх героїв повести. Він дає моральну оцінку кожному персонажу: у цьому особливість даного добутку автора
Навіть якби навколо хлопчика панували добро й краса, і тоді він створив би у своїй уяві мир, відмінний тому, у якому живе. Така Природа дитинства, дитячої свідомості. Дитина ж загиблій легенді протиставив казку про білий пароплав і спливла до нього зі своєю дитячою непримиренністю до законів Орозкула.
У трагічному фіналі йде Рогата мати-олениха, спливає рибкою хлопчик, відкидаючи не людей, а зло, жорстокість у них. Закривши книгу, ми, читачі, почуваємо відповідальність за загибель дитини
До цьому, напевно, прагнув автор, створюючи добуток. Здатність співпереживати, відгукуватися на чужий біль, не бути байдужим – не в чи цьому головне завдання літератури? І добуток Ч. Айтматова цілком відповідає цієї мети
Сам письменник так говорить про себе: “Той день, коли я перестану турбуватися й мучитися, шукати й хвилюватися, буде найважчим днем у моєму житті”.
(2 votes, average: 4.00 out of 5)