З багатою здобиччю сягало вороги і не помітили, як з лісу повернулися двоє дітей – хлопчик і дівчинка. З ранку вони втекли дерти лико на лукошки. Загралися і не помітили, як пішли далеко. Тільки чуючи шум, повернули назад, але вже не знайшли в живих рідних. Відразу діти осиротіли.
Побачили вони далеко клубочиться пил і кинулися за лютими ворогами. “Натомість, щоб втекти від вбивць, діти пустилися їх наздоганяти, аби не лишитися одним на страшному попелищі”. Доля благоволила до дітей. Ніч вони проспали спокійно: звірі їх не чіпали.
На
Дітям хотілося їсти, і вони пішли до людей. За їх мови ті здогадалися, звідки діти. У племені почалася суперечка, що “треба вбити недобиті вороже насіння”.
Поки дітей тягли до хана, якась жаліслива жінка встигла сунути їм по шматку вареної конини, і ті ялини, не відриваючись.
Дізнавшись про дітях, хан розсердився, що його потурбували по настільки незначного приводу. Він викликав рябу Кульгаву Старуху і наказав їй: “Виведіть-но їх в тайгу і зроби так, щоб на цьому скінчилося плем’я киргизьке…” Стара
Нехай покинуть вони наш осоружний світ у дитинстві, з чистими душами, з совістю дитячої, не заплямованою злим умислом і злими справами, щоб не знали б вони людського страждання і самим не завдавати борошна іншим… ” Дітям моторошно від Старухіним промов. Вона їм пропонує попрощатися один з одним, і сама просить у них пробачення: “Ну, вибачте мене, дітки. Значить, доля така.
Хоча і не з власної волі, справлю я зараз цю справу, – але для вашого блага… ” Раптом поряд пролунав голос: “Почекай, велика, мудра жінка, не губи безвинних дітей”. Стара озирнулась і побачила олениха, матку маралов: очі в неї величезні, шкура білосніжна і вим’я чисте, гладеньке, як грудей жінки-годувальниці “. Олениха сказала, що люди вбили двох її оленят, тепер вона шукає собі дітей. Стара здивувалася: “Ти добре подумала, мати-олениха?
Адже вони діти людські. Вони виростуть і будуть вбивати твоїх оленят “. Мараліха їй заперечила: “Я їм буду матір’ю, і вони – моїми дітьми.
Хіба стануть вони вбивати своїх братів і сестер? ” Великодосвідчена Стара впевнена, що люди “не те що лісових звірів, вони й один одного не шкодують”.
Олениха просить Старуху відпустити з нею дітей. “Я відведу діти в далекий край, де їх ніхто не знайде”. Стара зглянулася: “Бери та відводило їх швидше”. Олениха сказала дітям, що тепер вона їх мати і відведе їх до краю, “де лежить серед снігових гір лісистих гаряче море – Іссик-Куль”.
Діти радісно побігли за Рогатий матір’ю-олениха. В дорозі вона їх годувала своїм молоком, зігрівала тілом. Три роки пробиралися діти з оленихою до Іссик Кулю-. В дорозі вона забирала на себе дітей від диких звірів і мисливців, лише шепотіла: “Міцніше тримайтеся, діти мої, – погоня!”
Нарешті вони досягли Іссик-Куля і замилувалися його красою. Олениха ж повчала “своїх дітей”: “Живіть, як повинні жити люди. А я буду з вами й дітьми ваших дітей у всі часи… ” Хлопчик і дівчинка виросли і одружилися, а Рогата мати-олениха жила в тутешніх лісах. Настав у жінки час пологів, розбушувався Іссик-Куль, і чоловік злякався і гукнув на допомогу матір-олениха. “Прибігла Рогата мати-олениха.
На рогах свої, підчепивши за дужку, принесла вона дитячу коли-бель-бешик “. Олениха передрекла, що буде у сім’ї семеро синів і сім дочок. Батько і мати назвали первістка на честь матері-олениха Бугубаем.
Виріс він і взяв красуню з роду кипчаків, і став множитися рід Бугу – рід Рогатий матері-олениха.
(2 votes, average: 4.50 out of 5)