Повести Белкина характеристика образа Берестів Олексій Іванович

ПОВЕСТИ ПОКІЙНОГО ІВАНА ПЕТРОВИЧА БЕЛКИНА (1830; опубл. 1831) ПАНЯНКА-СЕЛЯНКА Берестів Олексій Іванович – молодий герой повести, по закінченні університету не одержав батьківського благословення на військову службу, а до статської не має полювання й приїжджаючий у рідне віддалене Тугилово – де закохується в сусідку Лізу Муромську. Відкрившись оповіданням про “байронічний” герої Сильвио (“Постріл”), “Повести Белкина” завершуються новелою, один із двох головних героїв якої намагається зіграти роль, побудовану по тім же літературному

сценарії.

Батько А. Б., Іван Петрович, підкреслений русофіл, що успішно господарює на своїй сукняній фабриці й не сусіді, що терпить,-англомана Муромського; син, навпроти, наслідує героїв новітньої англійської словесності. Він, як денді, відпускає вуси, завжди похмурий і розчарований, тлумачить про втрачені радості й зів’ялу юність, пише листа якійсь Килині Петрівні Курочкиной; носить чорне кільце із зображенням мертвої голови; а зі своїм псом, якого кличуть ім’ям героя роману Ш. Нодье “Сбогар”, розмовляє по-англійському…

Але в тім і різниця, що Сильвио, позбавлений культурно-побутових

корінь, небезпечно заграється в романічні ігри. А. Б. , навпроти, залишається “палким малим” із чистим і дуже російським серцем; крізь його англійську “блідість” проступає здоровий сільський рум’янець, – на що звертає увагу служниця героїні, Настя (Вона не вміє “прочитувати” літературне поводження, так з нею А. Б. і немає потреби церемонитися. ) Але напівігровим “байронічним” сюжетом, у який перетворює своє життя А. Б., справа не обмежується. Є ще й “шекспірівський” сюжет, у якому він приречений брати участь як син Івана Петровича. Берестів-Старший ворогує із сусідом, ГриГореєм Івановичем Муромським, котрий, будучи істинно росіянином паном, теж відіграє роль англомана.

Іноземні пристрасті сусіда повинні навести читача на пародійну паралель одночасно з війною Червоної й Білої троянди, і з ворожнечею сімейств Монтекки й Капулетти в англійській трагедії Шекспіра “Ромео й Джульета”. Тим більше що в Муромського росте дочка Ліза, у яку приречений закохатися представник ворожого родового “клану” А. Б. (Він взагалі грайливий і влюбливий. ) Але цього мало; Ліза, у повній відповідності зі свого літературного родоводу, затіває з А. Б. гру в пасторальний сюжет. Вона з’являється перед ним в обличчя селянської дівчини, дозволяє йому, як панові, “розвивати” і “утворювати” себе – і тим самим звільняє його й від “байронічної”, і від “шекспірівської” ролей.

Відчувши новий для себе смак до природності, А. Б. уже не може й помислить про іншу обраницю. А тому, коли старий Берестів і Муромський раптово примиряються й починають вести справу до сватовству своїх нащадків, А. Б. майже готовий переступити через соціальну рису, що розділяє їх з “селянкою” Лізою. Тобто зруйнувати карам-зинский сюжет про бідну Лізу, женитися на дівчині з іншого стану, довівши, що й дворяни любити вміють. На щастя, такий подвиг від нього й не потрібно; досить і того, що він виявив у собі споконвічно-природне, здорове у своєму “митрофановском” простодушності початок.

З’явившись до “панянки” (яку досі він бачив лише загримованої й переодягненої в стилі Людовика XIV), він застає свою “селянку” – і цим усе вирішено.

Але в тім-раз у раз, що без літературної гри не було б щирості майбутнього щастя героїв: так Пушкін урівноважує наскрізну ідею всього циклу


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

Повести Белкина характеристика образа Берестів Олексій Іванович