Був собі чоловік та жінка, а у них було два сини і дочка. От батько посилає синів орать, вони кажуть: – А хто нам обідать принесе? Батько каже: – Дівка. А дівка каже: – Я дороги не знаю. От брати кажуть: – Як зійдеш на гору, так буде три дороги: на котрій дорозі стружки будуть лежать, то ти по тій і йди.
Змій бачить, що два брати їдуть і все по дорозі стружки стружать; він узяв стружки позбирав та й кида по тій дорозі, що до його нори. Мати наварила обідать і дала дочці нести. Вона вийшла на гору і пішла по тій дорозі, по котрій стружки лежать;
Брати ждали-ждали обіду та й випрягли воли; воли пустили пасти, а самі пішли додому та й питають матері: – Де ж ваш, мамо, обід? Мати каже: – Я ж давно вам з дівкою послала. От вони до самого вечора її ждали; уранці встали – її нема!
Брати кажуть: – Мабуть, її той проклятущий змій узяв! Вони одяглись та й пішли сестри шукати. Ідуть та ідуть – коли чередник череду пасе. Вони поздоровались. Чередник питає: – Куди ви ідете? Вони кажуть: – До змія – сестри одіймати.
– Як хочете ви од змія одняти сестру, то з’їжте у мене самого більшого вола. Вони не захотіли
– До змія – сестри одіймать. – Коли хочете її однять, то з’їжте у мене самого більшого барана. Вони не захотіли та й пішли.
Ідуть та ідуть – коли свинар пасе свині. Вони поздоровались. Він їх питає: – Куди ви ідете? – До змія – сестри одіймать.
– Коли хочете її однять, то з’їжте у мене самого більшого кабана. Вони не захотіли та й пішли. Ідуть та ідуть – аж змій стоїть коло свого дому.
Змій каже: – Здрастуйте! Чого вас сюди занесло? – До тебе за сестрою. – Коли хочете свою сестру узять, так з’їжте дванадцять волів, дванадцять баранів і дванадцять кабанів. Вони по малесенькому шматочку з’їли та й більше не захотіли.
Він їх взяв та під камінь і підвернув. Мати плакала, що нема ні синів, ні дочки; узяла відра та й пішла по воду до колодязя; набрала води та й іде – коли горошина котиться по дорозі та й ускочила у відро, а вона і не бачила. Прийшла додому, виливає воду – коли дивиться: горошина у відрі; вона взяла та й з’їла, і од тієї горошини уродився син. Дали йому ім’я Покотигорошко; він росте не по годинах, а по хвилинах. Посідали вечеряти.
Покотигорошко й питає: – Чи у вас, мамо, були іще діти? – Було у мене двоє синів і одна дочка. – А де ж вони? – Змій украв дочку, так сини пішли її шукать; та нема ні синів, ні дочки. Він повечеряв, обувся й одягнувся.
– Піду ж і я тепер за ними. Просить коваля: – Зроби мені велику булаву. Коваль зробив йому булаву; Покотигорошко узяв булаву, заплатив та й пішов. Іде та іде – коли пасе чередник череду. Він із ним поздоровався; чередник його питає: – Куди ти ідеш?
– Іду до змія – сестри одіймать. – З’їж у мене самого більшого вола, так одіймеш! Він з’їв, подякував та й пішов. Іде та іде – коли пастух пасе овечки. Покотигорошко із ним поздоровався; пастух його питає: – Куди ти ідеш?
Він каже: – До змія – сестри одіймать. – З’їж у мене самого більшого барана, так одіймеш! Він з’їв, подякував та й пішов. Іде та іде – коли свинар пасе свині. Покотигорошко із ним поздоровався; свинар його питає: – Куди ти ідеш?
– До змія – сестри одіймать. – З’їж у мене самого більшого кабана, так одіймеш! Він з’їв, подякував та й пішов. Іде та іде – аж стоїть дім зміїв і сестра бере коло колодязя воду. – Здрастуй, сестро! – каже Покотигорошко.
Вона йому: – Який ти мені брат? Він каже: – Побачиш, який я тобі брат! От виходить змій. – А, здрастуй! – каже. – Здрастуй!
Змій його питає: – Чого ти прийшов? – За сестрою та за братами, – З’їж дванадцять волів, дванадцять баранів і дванадцять кабанів. Він узяв, усі поїв. Змій каже: – Молодець! Ну, тепер чи будем биться, чи мириться?
– Будем биться! Я з тобою не хочу мириться. – Дми на тік, – каже змій. – Дми ти, – каже Покотигорошко,- бо ти в своїм добрі хазяїн, а не я. От змій як дунув – тік у нього став чавунний; а Покотигорошко як дунув – тік у нього став мідний.
От Покотигорошко як дав змію булавою, так змій став по коліна в землі; ударив другий раз – і убив змія. Тоді взяв змія, посік-порубав, на попіл перевіяв, братів з-під каменя ізвернув, забрав їх і сестру та й пішов додому. Батько і мати були раді!
Усі веселились, гуляли, мед-вино кружляли. І я там сидів, горілку пив, по вусах текла, а в роті не була.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)