5.1.1. Народні казки – художнє відображення історії українського народу, його життєвого досвіду, побуту, психології, національних особливостей. 5.1.2.
З історії розвитку жанру. 5.1.3 . Реалістична основа казкової фантастики. Основні види українського казкового епосу, жанрова своєрідність, національна специфіка. 5.1.4. Казки про тварин, основні теми, ідеї й образи.
Принципи художнього показу персонажів, елементи фантастики, поетика і стиль. 5.1.5. Фантастично-героїчні казки, їх походження, характерні риси, образи. 5.1.6.
Соціально-побутові казки.
5.1.8. Методика вивчення казки в загальноосвітньому закладі. Педагогічні ідеї казок. 5.1.1. – 5.1.2. Народні казки – художнє відображення історії українського народу Казка – жанр усної народної прози: епічні оповідання алегоричного, повчально-розважального, чарівно-фантастичного, героїчного або побутового змісту з установкою на вигадку.
Перші записи українських народних казок були здійснені І. Срезневським у 1829 р., М. Костомаровим у 1843 році, І. Головацьким в альманасі “Вінок русинам на обжинки” у 1847 р. Дослідження цього жанру розпочав Й. Бодянський книгою “Наські українські
Відомий письменник І. Рудченко вважається першим видавцем збірника українських народних казок. Під назвою “Народні південно-руські казки” збірник був опублікований у 1869-1870 роках. Чималу кількість народних казкових матеріалів друкував у 60-х роках ХІХст. журнал “Основа”. Завдяки сподвижницькій праці етнографа і фольклориста Б. Грінченка було видано “Етнографічні матеріали, зібрані в Чернігівській і сусідніх з нею губерніях” (Вип. І-ІІІ, Чернігів, 1895-1897), збірки казок, анекдотів для дорослих і для дітей. У 1890, 1894 роках український письменник І. Манжура опублікував дві збірки “Казки, прислів’яі т. ін.”, записані в Катеринославській та Харківській губерніях та “Малоросійські казки, прислів’ята повір’я, записані І. Манжурою”.
Ганна Барвінок, Олена Пчілка, Леся Українка публікували казочки в “часописах для дітей” – “Дзвонику” та “Молодій Україні”. Завдяки саме їх сподвижницькій праці збережені казки “Кривенька качечка”, “Дивна сопілка”, “Казка про Івашка”, “Казка про коржика”. 5.1.3.
Основні види українського казкового епосу Умовно український казковий епос поділяють на казки про тварин, чарівні, соціально-побутові. Існують також новелістичні, гумористичні казки, казки-легенди, казки-анекдоти, казки-притчі. Провести межу між різними видами казок досить важко. У казках про тварин часто наявний чарівний елемент, одухотворення предметів і явищ навколишнього світу, в багатьох чарівних казках діють тварини, наявна пригода, повчання, мораль. У чарівних казках дія відбувається у вигаданому світі, в соціально-побутових – усе неймовірне відбувається в реальному світі, елемент чарівного поданий у таких казках як своєрідний художній прийом, що допомагає повніше розкрити деякі явища дійсності, розвиток суспільного життя. Учені багатьох країн прагнуть проникнути в таємницю схожості сюжетів, персонажів казок різних країн світу.
Серед теорій, які вони пропонують, найбільш популярна – міфологічна (автори: брати Грімм, О. Афанасьєв, Ф. Буслаєв). Усі казки розвинулись з прадавнього міфу, переказу про явища природи, про різні події, про богів. Інша теорія – міграційна: казки “мандрують” по світу (автори: Т. Бенфей, C. Ольденбург). В. Пропп стверджував, що казка – це твір історичний, оскільки вона неодмінно відображає певний етап життя народу, який її склав. Національна специфіка казок. Казка фіксує національні традиції.
Мотиви, теми, образи, мова казок як невід’ємної складової частини усної народної творчості представляють самостійний світ, особливий для кожного народу, що впродовж історії розвивався у певних суспільно-економічних умовах. У центрі казки завжди перебуває герой-добротворець і антигерой-злотворець. Герой-добротворець визволяє рідну землю від зміїв, чужоземців, рятує красуню; антигерой засуджується, проганяється, гине.
Образу жінки, дівчини-героїні притаманні вірність коханому, материнському обов’язку, готовність до самопожертви заради дітей, чоловіка. Краса героя казки описується, як правило, кількома штрихами: “Такий гарний, що ну”, “Що на світі такого нема”. Традиційним засобом є протиставлення: герой у казці постає спочатку в потворному вигляді, а потім красенем / красунею (“Царівна-жаба”, “Про ужа-царевича та його вірну жону”). Розглядаючи казку як глибоку i мудру книгу життя, звернемо увагу на національні особливості дiалогу. Досить часто вiн дуже лаконiчний, його треба вмiти прочитати.
Запитання, яким зустрiчають героя, звучить переважно так: “Чи по волi прийшов, чи по неволi?” Герой вiдповiдає: “Добрий козак усе по волi ходить”. Дане питання, швидше, не з сфери етикету, воно є своєрiдним паролем, пiсля якого уже конкретизується справа, з якою приходять до предкiв, пращурiв. Казка обрамляється традиційними висловами, початковими та фінальними формулами-кліше: “Сказала б казки – не вмію, сказала б приказки – не смію, сказала б небилиці – так багато плутаниці”, “Живуть і хліб жують, і постолом добро возять”, “Жив собі”, “Був собі”, “В якомусь царстві, в якомусь государстві був собі”, “І я там був, мед-вино пив, у роті не було, а по бороді текло”, “От вам казка, а мені бубликів в’язка, мені колосок, а вам грошей мішок…”.
З одного боку, казка ритмічна, насичена зміною одних дій іншими, які проявляються в русі персонажів, їх діалогах, з іншого – в казці досить часто знаходимо повтори подій, окремих висловів, що вказує на повільність оповіді. У ній відсутні великі описи природи, інтер’єру. Казці притаманний своєрідний гумор. Наприклад, у кумулятивній казці “Дід, баба і курочка-дрібушечка” – дрібничка постає таким чудом, що вже згодом про неї говорять як про важливу подію.
Для композиції казки характерні: єдиний початок (анафоризація), триразове повторення певних подій (ретардація), градація дії – наростання ефекту. Художній рівень казки залежить від рівня майстерності записувача, бо фольклорний твір позначений імпровізацією. Дослідники відзначають, що в жанрі казки сформувалося своєрідне ставлення до дійсності, відтак – особливість часово-просторових зв’язків.
Час, вік у казці – поняття умовні. Герой, як правило, сталого віку: це дитина, юнак (хлопець, парубок), доросла людина (чоловік), або старець. Зміна у віці відбувається не через перебіг років, а перехід з одного вікового стану в інший: “і коли чоловік постарів…”, “і виріс із нього красивий парубок…” тощо. Герой проводить у дорозі три, п’*ять, сім, дев’*ять, дванадцять, але за ці роки він не змінюється, навпаки, повертається додому таким, яким покинув свою оселю. Час відлічується лише дією героя, простір – теж величина умовна.
У казці ми не знайдемо детальних описів природи, житла, оточення. Все це фон, на якому відбувається дія, що завжди знаходиться в центрі уваги. У багатьох творах простір ділиться на 2 виміри – цей світ і той світ – реальність і “тридев’яте царство”. Між цими вимірами досить плинна межа: змій з’являється із потойбіччя і викрадає царівну, у своє володіння за мить, а героєві доводиться подолати шлях довжиною у кілька років. Простір і час нерозривно зв’язані між собою.
Реалізовується простір у вигляді порогу, воріт, річки, мосту, лісу, берега моря. Дім у казці – це не просто житло, центр “свого” світу із цілим арсеналом компонентів. Через вікно вищі сили передають добрий знак у вигляді білого голуба або яскравого промінчика сонця. Героям казки слід бути обережним, адже через вікно може потрапити і злий дух. Двері й поріг оберігають добробут хатини, не дозволяючи зовнішнім силам проникнути всередину, і таким чином відмежовують будинок від “чужого” простору.
Щоб подолати кордон між двома світами, героєві необхідно дотримуватись певних настанов: “Приїзжає у десяте царство, дивиться – стоїть хатка. Він до тієї хатки сотворив молитву, святий Юрій і відчинив”. Персонажі у казках можуть бути рухомі й нерухомі. До нерухомих, належать наприклад, батьки головного героя або Баба-Яга, котрі упродовж казкової розповіді перебувають у закритому мікросвіті – хатинці, Подамо зразок аналізу елементів символіки казки “Ох” . Піч, на якій сидить ледачий син у казці “Ох”, – це найбільш сакралізоване місце в хаті, місце помешкання духу померлих предків, домовика, а процес, яким пересипається – грається син, – це їжа духів.
Вигук “цур-пек”, що зустрічається в казці – це залишки замовляння, зверненого до прадавніх вогняного й підземного богів. Зелений колір у казці – колір смерті, поховальних ритуалів. Три роки (три світи) батько ходить у підземне царство (світ померлих, світ предків) і не впізнає сина. Одноокість – риса помешканця “того світу”.
5.1.7. Літературна казка У письмовій формі казка відома в Індії, Персії вже понад десять століть. У Європі казка на літературному просторі з’явилась значно пізніше. Її батьківщиною вважається Франція ХVІІ ст.
Слухачами та читачами були переважно освічені дорослі, зокрема дами, молодь, яка потребувала зразків поведінки, прийнятої в суспільстві. Принципове розуміння дитячої казки з’являється на початку ХVІІ ст. Довгий час вважали, що казка є шкідливою для духовного здоров’я дітей, уяву яких слід скеровувати, а мораль – виховувати. Утвердженню казки як засобу соціокультурної комунікації для культу дитини сприяли німецькі брати Грім, педагогічні ідеї Ж.-Ж.
Руссо, Д. Локка. В українській літературі казки для дітей у віршованій формі першим почав писати Б. Грінченко. Над літературною казкою працював І. Франко.
Автор “Фарбованого лиса”, “Лиса Микити” звертався до казки як до художнього та дослідницького матеріалу, зокрема продовжив започатковану на західноєвропейському грунті тему витівок хитрого лиса. При аналізі казки скористаємось відповідною схемою. Схема аналізу казки 1. Основні сюжетні лінії. 2. Внутрішня закономірність сюжетних ліній.
3. Головні герої казки, їх зовнішність, соціальні атрибути, психологічна характеристика, вік. 4. Помічники героя, їх функції. 5. Час і простір у казці. Контрольні запитання 1. У чому суть тричленного повтору в казці? 2. Які риси народних казок властиві літературним?
3. З якими жанрами фольклору пов’язаний жанр казки? 4. Що символізує у казках тридесяте царство? 5. З яких творів ці рядки: “Зосталися три брати сиротами – ні батька, ні неньки. І дома нема нічого – ні хазяйства, ні хати”. “Пішов батько, купив живого зайця”. 6. У народній казці про Івана Побивана позитивний герой зображений малим хлопчиком, якому довелося вступити в битву зі Змієм. З якою метою ця фізична невідповідність супротивників передбачена творцями казки?
7. У чому національна специфіка українських народних казок? 8. У яких казках ми знайомимося з Іваном Ведмеденком, Чабанцем, Вернидубом, Бухом Копитовичем? Тестові запитання 1.У якій казці між змієм і героєм-богатиром відбувається такий діалог? “Слухай, ти,-говорить змій, – у тебе батько був?” – Був”.-“Воли в нього були?”-“Були”.-“Орав він?”.-“Орав”.-“А давав відпочивать?”- “Давав”.-“Ну, давай і ми відпочинемо”. А).”Іван – мужичий син”; Б).”Кирило Кожум’яка”; В).”Про дідову і бабину доньку”.
2.Звідки у фольклор прийшла Баба Яга? А). із фінського епосу; Б). з міфології; В). із весільних пісень; Г). з обрядів. 3.У яких казках зустрічається прийом три кратності: А). “Названий батько”; Б). “Мудра дівчина”; В). “Яйце-райце”; Г). “Дідова і бабина дочка”. 4.Яке з наведених визначень характеризує казку? А).невелике алегоричне оповідання повчального характеру на релігійну чи побутову тему.
За формою близька до байки: у першій частині розповідається про певну подію, у другій – висловлюється дидактична ідея; Б).фольклорний розповідний твір про вигадані, а часто й фантастичні події, що відбуваються з людиною чи твариною. Казки виникли в доісторичні часи і відігравали значну роль у духовному житті всіх народів. В).фантастичне оповідання про події, які могли бути в минулому. Творчі і пошукові завдання 1. Доведіть, що чарівні казки більш давні за соціально-побутові.
2. Проаналізуйте казку “Кирило Кожум’яка”: назвіть діючих персонажів. Складіть образну характеристику князя, його дочки, народу, змія, Кирила Кожум’яки. Хто головний герой казки? У чому художня цінність діалогів?
Охарактеризуйте мову казки. 3. Прочитайте дану казку. Який різновид вона представляє?
З’ясуйте ідейно-художній зміст казки. Визначте проблеми стосунків, порушені в казці, вкажіть на засоби, які використовуються для змалювання жорстокості, байдужості. Один юнак-непослух, знехтувавши споконвічними звичаями, зневажив батьків і навчителів, старших себе, і втрапив на неправедний шлях. Він став красти та чинити розбій серед людей.
Батьки не раз пробували умовити юнака покаятися в своїх гріхах і розпочати праведне життя. Однак він не зважав на їх слова. А коли, бачачи власне безсилля, заявили про нього громаді, цей негідний син у гніві вчинив найстрашніший злочин – він убив своїх батьків. Та сплинув час, і убивця страшенно зажурився.
Провини гнітили йому душу, а він не відав, як спокутувати їх. І ось тоді зустрівся хлопцеві старенький сивий – сивий дідусь. Несподівано для себе хлопець у розпачі виповів дідусеві геть усе. “Що ж, – мовив старець, – якщо справді каяття твоє щире, то послухай моєї ради. Найперше, знайди оту суху дубову палицю, якою ти бив людей. Далі – голий пагорб і там закопай її в землю, наче дерево.
А, закопавши, поливай ту палицю, носячи в роті води на колінах від річки доти, доки вона не проросте зеленим пагоном. І ось, коли побачиш на тій палиці зелений пагінець, – мовив далі дідусь, – це означатиме, що тобі простився твій другий гріх. Гріх, вчинений перед природою, перед живою душею, перед світлом Божим. Але ти, – продовжував старець, – ще поливай це дерево, носячи воду на колінах від річки, аж доки на ньому виростуть і дозріють плоди. І тоді кожний опалий плід буде означати прощення тобі гріха перед кимось із людей. І те дерево ти мусиш поливати, доки не опадуть всі плоди з нього.” Сказавши це, дідусь раптом десь розвіявся, зник.
Ніби провалився крізь землю. А хлопець пішов шукати суху дубову палицю. А знайшовши, закопав її на голому пагорбі в землю. А потім, носячи в роті на колінах від річки воду, став щоранку поливати її.
Минали роки, а палиця була сухою і мертвою. Мабуть, насміявся з мене той дід, – не раз закрадався до хлопця сумнів. Але він знову повертав до річки, щоб набрати до рота води й віднести на колінах на пагорб – полити палицю. І ось одного ранку якось незвично легко йому стало на душі, ніби світ навколо посвітлішав.
Він устав й вийшов із свого сховища, щоб рушити до річки. За річкою перед його очі стояло велике червоне коло. То сходило Сонце. Досі він ніколи не завважав оте покатело. А коли приніс од річки воду на колінах в роті, серце йому нараз йокнуло – з палиці жебонів до світла маленький ніжний паросточок.
Від несподіванки хлопець захлинувся принесеною водою; упав на землю і вперше за багато років заплакав. А далі з небаченим завзяттям заходився носити воду і поливати маленьке деревце. Деревце росло, але дуже повільно.
Вже й штанці вкотре на колінах у хлопця продерлися, вже й коліна взялися пухирями та мозолями, вже й сам він далеко не хлопчина, а літній чоловік, а деревце все ще ніяк не зацвітало. А коли на дереві тому одного весняного ранку вибухнули білими пелюстками пуп’янки цвіту, над пагорбом затремтів ніжний голос пісні. То була пісня, яку він чув у дитинстві од матері. Чоловік співав і не йняв віри власному голосу, що то співає він. “Але ти поливай те дерево, носячи в роті воду на колінах від річки доти..”. – мовби обізвався нараз людським голосом голий пагорб. На той голос відгукнувся пралі c. Спочатку чоловікові стало страшно.
А потім він збагнув, що то голос душі, голос його роду. І тепер уже з новим завзяттям поспішив до річки. За нетривалого часу дерево усіялося маленькими кирпатими плодами. А той чоловік продовжував поливати його.
Носячи в роті воду на колінах від річки. Плоди повніли і наливалися соком. Настала осінь. І тоді одного вечора до чоловіка в курінь хтось невидимий зайшов і затулив собою двері. То була жінка, що назвалася Старістю. Вона сказала, що прийшла забирати в нього сили.
Чоловік не бачив старості, але щоранку відчував, як меншає в нього сил. З дерева один по одному стали опадати плоди. І як тільки плід ударявся об землю, з душі того чоловіка звалювався якийсь тягар. Йому ставало легше й світліше. Тоді він знову поспішав до річки. Та ось на дереві уже лишилося кілька плодів.
Та плоди ті ніяк не хотіли опадати. Зібравшись з силами, спробував їх струсити. З того нічого не вийшло.
Тоді він заходився носити від річки в роті на колінах воду і поливати дерево. Кілька плодів якогось ранку упало. Але на дереві залишалося ще два плоди. І скільки він не тряс дерево, скільки не поливав, вони продовжували висіти.
Хотів було відірвати їх рукою, але й з того нічого не вийшло. Обидва плоди так міцно трималися гілок, що його старечі руки не в змозі були зірвати їх. (Ткач М. Дерево роду. – К.6 МПП “Анфас”, 1995. – C.104-105). 4. Познайомтесь з мовним етикетом героїв запропонованих уривків казок. Коли використовувались такі формули, яка була їх мета, функції? Чи відображав мовний етикет психологію стосунків героїв?
При потребі перечитайте тексти цих казок повністю. 4.1.”Здорова була, Лисичко-Сестричко!” – “Здоров був, Вовчику-Братику!” (“Про Вовчика-Братика і Лисичку-Сестричку”). 4.2.”Одного разу бігла лисиця по саду і здибала по дорозі їжака: “Добрий день, їжаче”.
Каже їжак: “Добре здоровля!” (“Хитрий їжак”). 4.3.”- Іде собі та йде, коли дивиться – відтіль гора і відсіль гора, а між ними чоловік руками і ногами в ті гори вперся та й розпихає їх. Каже Котигорошко: “Боже поможи!” Чує у відповідь: “Дай Боже здоров’я!” (“Котигорошко”). 4.4.”Не встиг перший шматок покласти до вуст, як бачить: перед ним чорна ворона на одній нозі скаче, підстрибує. “Щастя вам!” – мовить ворона. “Щасти і тобі” – відповідає хлопець”. (“Про бідного чоловіка і воронячого царя”). Література до теми: 1.Бріцина О. Українська народна соціально-побутова казка: Специфіка та функціонування. – К., 1989.
2.Васильєва Л. Особливості перекладу слов’янської казки українською мовою (лексичний та фразеологічний аспекти) // Українська філологія: школи, постаті, проблеми. – Львів: Світ, 1999. – Ч. 2. – C. 534-543. 3.Дмитренко М. Українська фольклористика: історія, теорія, практика. – К.: Ред. часопису “Народознавство”, 2001. – 576 c. 4.Дунаєвська Л. Ф. Українські народні казки / відпов. за вип. М. Ляшенко. – К., 1992.
5.Жайвір: Хрестоматія для уроків позакласного читання / Упорядн. Н. Волошина. – К.: КІМО, РУТА, 2000. – C. 4-12. 6.Закувала зозуленька: антологія української народної творчості. – К.: Веселка, 1989.
7.Казки про тварин // Упоряд., вступ. ст. та примітки І. П. Березовського. – К., 1976. 8.Лановик М., Лановик З. Українська усна народна творчість:Підручник. – К.:Знання-Прес, 2001. – 591 c. 9.Пасічник Є. О. Особливості вивченя фольклорних творів // У кн.:Українська література в школі. – К.:Рад. шк., 1983. – C.233-251. 10.Пропп В. Я. Исторические корни волшебной сказки. – Ленинград: Изд-во Ленинградского университета, 1946. – 337 c. 11.Семиліточка:Українські народні казки / Упорядн. Дунаєвська Л. Ф. – К.: Веселка, 1990.
12.Степанишин Б. Космос українського фольклору // Українська мова і література в школі. – 2000. – № 2. – C. 18-21. 13.Таланчук О. М. Українознавство. Усна народна творчість: Навчально-методичний посібник. – К.: Либідь, 1998. -187с.
(2 votes, average: 4.00 out of 5)