У поезіях Василя Голобородька ожив прадавній світ української казки, пісні, обрядів, у них використовуються елементи фольклору. А ще поет пробує осмислити наше непросте життя, побачити в ньому себе і своїх сучасників, передати відчуття і переживання.
“Кожен народ відображає дійсність через мову і культуру, тому дійсність… відображена в українській мові, є унікальною… ” – писав В. Голобородько. У поезії “Ми йдемо” автор показав українців, які гордо йдуть своєю віковічною землею:
Ми йдемо по Україні:
Від степів до
Від лісів до морів –
Звідусіль виходимо на прадавні шляхи,
І немає нам ліку.
Те, що кожне слово української мови проспіване у пісні і прописане у літописі, стверджує поет у вірші “Наша мова”.
Помітив поет подібність квітки конвалії до крихітного дзвіночка і створив поезію “Дзвінкі конвалії”. Ліричний герой виходить на ріг вулиці, щоб роздати людям свої квіти, поділитися з ними красою, подарувати радість. .
Вірить поет у те, що на Івана Купала розмовляють рослини. У поезії “Мова рослин” автор передав тиху розмову цілющого зілля:
Сон-трава каже:
“Я – щоб дитині добре спалося”.
Ранник каже:
“Я – щоб рани скоро гоїлися”.
Розрив-трава каже:
“Я – відкриваю таємниці”.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)