Поетична творчість – Іван Якович Франко

Іван Якович Франко (1856-1916 pp.)

Поетична творчість

Поетична творчість І. Франка – видатне явище в українській літературі. Вона вражає обширом та глибиною зображення життя й душі народу.

У багатогранній творчій спадщині Івана Франка визначне місце належить його ліриці, що стала найбільшим досягненням українського поетичного слова після Шевченкового “Кобзаря”. Значна частина її належить до кращих надбань світової поезії.

Лірика поета виросла на грунті тяжкого життя й боротьби українського народу за свої соціальні й національні

права, її породило подвижницьке духовне життя великого художника слова. “В пісні лиш те живе, що життя дало”, – проголосив письменник на початку своєї літературної діяльності, і його полум’яне поетичне слово стало виразником громадсько-політичних ідеалів суспільства.

Героєм громадянської лірики Івана Франка стає людина-борець, що піднялася на боротьбу з існуючим ладом. Класичними зразками політичної лірики є вірші І. франка “Товаришам із тюрми”, “Гімн”, “Каменярі”, “Беркут”, “Насуді”, “Viwere memento”, “Земле моя, всеплодющая мати” та інші.

Це поезія, сповнена

передчуттям соціальної бурі, полум’яною вірою у світле майбутнє рідного народу. З таких віршів склалася збірка “З вершин і низин”. Вона звучала як голос болю, гніву, Правди, що йде з глибин народних низів, розкривала велику силу народу, його прагнення осягнути вершини соціальної справедливості, зійти на висоти, з яких видно світло вселюдських ідеалів.

Творчість стала для Івана Франка своєрідною трибуною вияву активної суспільної позиції.

Свій літературний шлях письменник розпочав у 1875 р. повістю “Петрії і Довбущуки”. А ранні поетичні твори увійшли до збірки “Баляди і розкази” (1876р.). Мужнього поета-громадянина, митця-новатора з яскравим індивідуальним стилем засвідчила нова Франкова збірка віршів “З вершин і низин” (1887 p.).

Своєрідним прологом до цієї збірки стала поезія “Гімн” – один із. найкращих зразків революційно-патріотичної лірики в українській літературі. Автор змальовує образ “вічного революціонера” як втілення могутності, нездоланності народу, його одвічних прагнень до свободи та справедливості. Конкретизуючи цей образ, поет акцентує увагу не на закликах до руйнувань, а на великій рушійній силі “науки, думки, волі”.

Ідеї, висловлені у вірші “Гімн”, знайшли своє продовження в алегоричному циклі “Веснянки”, заснованому на антитезах і паралелізмах, які символізують прихід весни не тільки у природі, а й у суспільстві. Найяскравішим поетичним зразком циклу є вірш “Гріє сонечко”. У творі змальовуються веселі картини весни, відображено радісний настрій у душі сіяча-хлібороба.

Внутрішньою силою, яка об’єднує всі цикли збірки в єдине ціле, є ідея революції. Поет вважав своїм обов’язком підтримати дух народу в боротьбі за краще майбутнє. Саме ця думка є головною у вірші “Гімн”. Образ вічного революціонера сприймається як безсмертний дух народу, що не мириться з поневоленням і гнітом.

Його незбориму силу не можуть подолати ані тортури, ані “тюремні царські мури”, ані вимуштруване військо. У вірші показано і соціальне середовище, де витає дух вічного революціонера:

Голос духа чути скрізь:

По курних хатах мужицьких,

По верстатах ремісницьких,

По місцях недолі й сліз.

Закінчується твір риторичним запитанням, що містить у собі й відповідь: нове життя неодмінно настане.

Вірші І. Франка з циклу “Веснянки” (“Гріє сонечко”, “Гримить!”, “Земле моя, всеплодющая мати”, “Viwere memento”) творчо переосмислюють жанр народної пісні і підносять ідеї оновлення, віри в людський розум, “братерствовсесвітнє”; Поет закликає передову інтелігенцію сіяти “думи вольнії”, “жадобу братолюбія” (“Гріє сонечко…”).

Тоді чарівниця-весна обов’язково змінить холодну й сувору зиму. “Тайна дрож пронимає народи”, змін чекають мільйони людей, які не хочуть жити по-старому (” Гримить!”). Основна думка твору – заклик до боротьби:

Гримить! Благодатна пора наступає,

Природу розкішная дрож пронимає,

Жде спрагла земля плодотворної зливи,

І вітер над нею гуляє бурхливий,

І з заходу темная хмара летить –

Гримить!

Образи хмар і грому тут набирають суспільно-алегоричного змісту. Це провісники революційної бурі, що принесе народові очікувану благодатну пору, оновить людське життя.

Патріотичні вірші цього циклу забороняла царська цензура. Понад півстоліття не друкувалися вони і за радянських часів. Вірш “Не пора” закликає співвітчизників не бути слугами російських царів і польського панства:

Не пора, не пора, не пора;

Москалеві й ляхові служить!

Нам пора для України жить.

В основі змісту кожної строфи вірша – розуміння патріотизму, два протилежні погляди на історію України.

І. Я. Франко був твердо переконаний, що кожна людина мусить виконувати свій громадянський обов’язок. І громадянська поезія митця – це своєрідний звіт ліричного героя перед суспільством і власним сумлінням, це заклик народу до боротьби за своє щастя й волю. ?


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 3.50 out of 5)

Поетична творчість – Іван Якович Франко