“Я хочу правді бути вічним другом і ворогом одвічним злу” (творчість Василя Симоненка)

“Я хочу правді бути вічним другом і ворогом одвічним злу”

(творчість Василя Симоненка)

Суворі юнацькі очі уважно дивляться на нас з обкладинки книги. Очі людини, погляд якої, попри всі життєві негаразди, залишився вольовим, пронизливим і відвертим. Юнак, що вмів по-справжньому любити і страждати, що не тільки своїми творами, а й своїм життям довів вірність добру і правді, ніби заглядає мені в душу.

Це очі Василя Симоненка – поета, якому судилося прожити усього 28 років, але залишитися в пам’яті народній назавжди.

“Ненавиджу

смерть”, – писав він у своєму щоденнику. Чому ж саме його життя мало обірватися так раптово? Митець, що став черговою жертвою комуністичного режиму, назавжди залишився двадцяти-восьмирічним.

Тому, мабуть, кожне наступне покоління буде вважати Василя Симоненка своїм однолітком і, гортаючи сторінки, знаходити в поезіях відгуки власних емоцій і почуттів.

У своїх творах Симоненко звертався до вічних тем: дружба, кохання, патріотизм, правда і кривда. Поезії його такі прості. Прості, як усе геніальне. На мою думку, творче кредо поет сформулював у сонеті “Я”:

Не знаю, ким – дияволом чи богом –

Дано

мені покликання сумне:

Любити все прекрасне і земне

І говорити правду всім бульдогам.

Здається, він любив так щиро, ніжно і самозречено, як не вмів ніхто, але і ненавидів так само сильно свавілля, підлість і лицемірство. Найбільша любов поета – це рідна земля, Україна, саме цій темі присвячена більшість творів Симоненка: “Україно, ти моя молитва, ти моя розпука вікова… ” – освідчується поет к творі “Задивляюсь у твої зіниці… ” Щиро захоплюється Батьківщиною:

Україно! Ти для мене диво! І нехай пливе за роком рік, Буду, мамо горда і вродлива, З тебе дивуватися повік…

Інтимна лірика Симоненка не менш емоційна. Кохання – не лише щастя, це іноді і страждання. Ставлення ліричного героя до жінки сповнене світлом, одухотвореністю. Здається, і сам поет кохав, як і жив, – “сильно, безоглядно до краю”:

Ти і я – це вічне, як і небо.

Доки мерехтітимуть світи,

Буду Я приходити до Тебе,

І до інших йтимуть горді Ти.

Хіба можуть не хвилювати читача почуття зраненого від нерозділеного кохання серця, що стікає болем:

Але ми з тобою… Ми не вічні,

Ми з тобою просто – ти і я…

І тому для мене так трагічно

Те, що ти чиясь, а не моя.

(“Ну скажи, хіба не фантастично… ?”)

Кохання – це єднання. Єднання ідеалу й розуму, душі й тіла, щастя й обов’язку. Постійна невтомна праця, котра полягає в тому, щоб розкрити невідомі грані характеру коханої людини, й, відкриваючи їх, не переставати дивуватися, як багато залишилося невідомого. “Математика” кохання В. Симоненка є простою:

Одному лиш мені відомо:

Ікс плюс ігрек – це будеш ти.

Симоненко належав до когорти “шістдесятників” – митців, що не боялися говорити правду, не корилися владі. їх називали зрадниками й відступниками, не друкували їхні твори, знищували морально й фізично. Але справжнє мистецтво не можна вбити, не можна посадити за грати слово правди. Воно все одно відроджується й повертається до людей.

Таким було мистецтво слова Василя Симоненка, що стало духовним здобутком світової культури.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

alt

Дізнайтесь вартість своєї роботи

Безкоштовна оцінка замовлення!

Оцінимо за півгодини!

“Я хочу правді бути вічним другом і ворогом одвічним злу” (творчість Василя Симоненка)