Після затяжної доби псевдокласицизму в Європі романтизм став свіжим подихом нових віянь. Він поривав з усталеними традиціями і давніми формами, розпростував крила творчої уяви у вільний лет. Псевдокласицизм, як відомо, був далекий від світу людських почувань та світу уяви, визнаючи гарним тільки те, що можна осягти розумом.
Назва “романтизм” зумовлена тим, що поети-романтики у пошуках нових тем, нових мотивів часто зверталися до народної творчості романських народів, їхніх пісень, казок і вірувань. У понятті романтизму через захоплення
Звісно, що романтизм знайшов собі благодатний фунт на українських теренах. Давня міфологія, фантастичні казки та оповіді, давні пісні та балади шедро живили український романтизм, що виник у 20-ті роки XIX століття. А починаючи з 30-х років, досяг свого розквіту і заполонив українську літературу.
У поетів і письменників виявилася нагальна потреба ближче пізнати народне життя, зійти до народу, познайомитися зі світом його уяви і лише тоді відтворювати його життя. Ось як поет-романтик
“Ні, мамо, не можна нелюба любить:
Нещасна доля із нелюбом жить.
Ох тяжко, ох важко з ним річ розмовляти!
Хай лучче я буду весь вік дівувати!”
Мати не захотіла слухати дочку і вмовила її вийти заміж за нелюба. Адже їй спокійніше буде лягти в домовину, знаючи, що дочка не залишилася сиротою. Однак вийшло навпаки:
Ген там, на могилі хрест Божий стоїть.
Під ним рано й вечір матуся квилить:
“О Боже мій милий! Що я наробила!
Дочку, як схотіла, із світу згубила!”
Глибина людських почуттів знаходила чимало прихильників романтизму серед читачів.
В українській романтичній поезії 20-60-х років XIX століття можна виділити такі основні тематично-стильові течії: фольклорну, фольклорно-історичну, громадянську та психологічно-особистісну. Близькою до фольклору і народних вірувань є українська балада Гулака-Артемовського “Рибалка”:
Що рибка смик – то серце тьох!..
Серденько щось Рибалочці віщує:
Чи то тугу, чи то переполох,
Чи то коханнячко?., не зна він, – а сумує!
У дзеркальних подах з’являється Русалка і зваблює молодого Рибалку, кличе його до себе у підводне царство:
Вода шумить!., вода гуде…
І ніженьки по кісточки займає!..
Рибалка встав, Рибалка йде,
То спиниться, то вп’ять все глибшенько пірнає!..
Невичерпне джерело народної творчості для романтизму в Україні влучно охарактеризував поет-романтик Л. Боровиковський: “Местная, роскошная поззия народных песен, суеверный быт моих земляков – ленивых баловней плодородной, голубонебой Украины, замысловатость поверий, суеверий – представляют богатое сокровише для баллад, легенд, дум; это рудник нетронутый”.
В органічній єдності природне і людське виступають у поезіях М. Костомарова “Соловейко” та В. Забіли “Соловей”. Так у Костомарова дзвінкоголоса пташка неначе розуміє людські біди і людські настрої:
Затьохка він – не то біди
Оплакує людськії.
Жаль ллється в серце, як в квітки
Крапельки дощовії.
От застогнав, і от замовк…
Терликнув – вп’ять залився,
Не то співець в останній раз
Із миром розпростився!
У Віктора Забіли романтичний образ солов’я більш приземлений. Він просто співає собі, ліричний герой звертається до нього з проханням:
Ти лети, співай тим людям.
Котрі веселяться;
Вони піснею твоєю
Будуть забавляться.
А собі ліричний герой у співці обирає пугача:
Нехай стогне коло мене
Да смерть возвіщає.
Мотиви глибокого смутку і приреченості на смерть присутні у багатьох баладах і романтичних віршах. Можна сказати, що здійснюється психологічний тиск на читача, Однак попри всі ці недоліки і надмірну сентиментальність, романтична поезія і проза були значним поступом уперед після доби псевдокласицизму. Це був крок до земних пристрастей і людських почуттів, крок до зближення літератури з усною народною творчістю.
(2 votes, average: 3.00 out of 5)