Сучасні поети – Мир поезії

У більшості читачів і критиків зміцнилося переконання, що зі смертю Бориса Пастернаку, Ганни Ахматової, Олександра Твардовского, з відходом з життя таких літературних авторитетів, як Ярослав Смеляков, Леонід Мартинов, Михайло Светлов, Сергій Наровчатов, сучасна російська поезія перетворилася в співтовариство поетів без загальновизнаних лідерів і стала нагадувати “рельєф без вершин”.

Говорять, що інтерес до поезії значно зменшився. Відбулося це, швидше за все, тому, що змінилося суспільство, ослабшав соціальний тонус. Тепер уже не

кличуть на комсомольські будівництва, освоєння цілини, завоювання космосу. Може бути, просто змінилося подання про завдання поезії, про її місце й роль у культурі, духовному житті суспільства.

А це, у свою чергу, не що інше, як відбиття прагнень найсучаснішої людини. Він більше схильний заглядати усередину себе, щоб пізнати істину. Таким чином, маятник поезії гойднувся від надмірної публицистичности 50 -60 – х років убік асоциально

Але це не означає повної однорідності сучасної поезії. У ній співіснують разнонаправленние тенденції, простежуються різні “шари” і “рівні”. Затишок застою, що сковував

“вільний плин вірша”, вибухнуло потужною ліричною хвилею в захист природи. А. Жигулин, виражаючи емоційний стан багатьох сучасників, темпераментно викликує:

Геть усе суєта

Поруч із мудрої красотою

Пришляхового куща

Про загрозу життю на землі попереджає Н, Прялкин:

И велике полум’я над миром пройшло,

А верней – пронеслося!

И від колишніх лісів тільки пташине крило

Зберегти вдалося

Поет В. Федоров звертається із закликом почути безмірним стражданням терплячої й мудрої годувальниці й пропонує свою програму порятунку природи й людини:

Щоб себе й мир урятувати,

Нам потрібно, не втрачаючи роки,

Забути всі культи

И ввести

Непогрішний культ природи

У продовження цієї Теми звучать вірші Миколи Рубцова й Анатолія Передреева. Тут і тривога за долю рідної землі, і Тема твору рідної домівки, притулку для душі. Н. Фляків так виражає свої таємні думки:

Але моя рідна землица

Треба мною втримує владу,

Пам’ять вертається, як птах,

У те гніздо, у якому народилася

Поезія робить величезної важливості відкриття: “Рівнина. Батьківщина. Земля.” Анатолій Передреев у своїх самих головних, самих “представницьких” віршах говорить про окраїну, околицю, лебеді в дороги, про тім бутті, що йому близько й збігається з його щиросердечним станом:

Кричить півень

Світанковий і захриплий…

Ледве ворушить солому вітерець…

Кричить півень

И б’є крилом по даху –

Роняє ранок

Біле перо

Передреев створив страшні вірші про сжигающей нас лиху – всенародному пияцтві. Ці вірші стали пророцтвом, у них говорить тверда й_ темна туга за людським образом життя

Люди п’ють… Всі підвалини валять –

Хльостають на смерть, не на живіт

Розкладаються всі співдружності,

Всі співробітництва й шлюбу, –

Собутильничество живе

Анатолію Передрееву завжди була властиво глибока повага до будинку: до кожного окремо й до Будинку взагалі як втіленню миру й “ладу”. Це було свідоме обережение себе від грозящего із всіх сторін, а також зсередини неблагопристойності й хаосу. От рядка з його вірша “Рідна домівка”.

У цьому будинку

Думають,

Ворожать

Про мене

Мій батько й мати…

У цьому будинку

Чекає мене роками

Прибране, чисте ліжко

У чорних рамках –

Братів старші обличчя

На білених

Глиняних стінах…

Не скриплять,

Не гнуться мостини,

Назавжди

Забувши про їхні кроки…

Особливе місце в поезії займає сьогодні Тема твору війни. Лірика про Велику Вітчизняну війну “плавно перетікає” у вірші про братовбивчу війну в Грузії, Осетії, Чечні. Ю. Белаш у збірнику “Окопна земля” уболіває про безглуздо загиблих хлопцях:

И оскільки своя – не чужа турбота,

Піднялася, як один, вся стрілецька рота

И потім ночували.. половина – на хуторі,

А інша – снігами навіки обкутана

Поет намагається застерегти від страшних наслідків війни:

…від крові чманієш – і себе не жалуєш, і ворога не жалуєш

И настільки вже воювати звикаєш,

Що й не потрібно, а все-таки стріляєш…

Прикметою нашого часу є “розвал” великої держави, поділ республік на держави. М. Шлаин смутно констатує:

От і немає її, колишньої держави…

И зараз у нас усе по – іншому:

Начебто люди сиділи й – глядь –

Піднялися раптом і вийшли з будинку…

Поет говорить про те, що розірвалися зв’язки між людьми й багато хто живуть “вхолосту, наосліп, впустую – у будинку кинутому, у світі порожньому”. Євгеній Евтушенко так пише про це:

Як під час війни,

Втратилися три стіни,

Дах, двері, парти

Від всієї великої країни

Тільки жмути карти

Жанр поетичної пісні став дуже популярним в 70 -80 – е роки. Мова йде про “авторську пісню” Булата Окуджави, Володимира Висоцького, Юрія Кіма, Вероніки Доліної. Ця пісня не мала потребу в схваленні офіційної цензури й переходила з магнітофона на магнітофон, а в останні роки зайняла гідне місце в поетичних збірниках.

Авторська пісня містила завжди всім зрозумілий підтекст. Варто згадати про “Полювання на вовків” В. Висоцького або “Римської імперії” Б. Окуджави:

Зграя псів, ти зі зграєю моєї не в’яжися,

У рівній сварі – за нами удача

Вовки ми – гарна наше вовче життя

Ви собаки – смерть вам собача

Поети – піснярі не тільки обвинувачували соціальне зло, фальш, неправда, пристосовництво, бездуховність, боягузтво співгромадян, але й народжували мрію про ідеал, про вищі моральні й духовні цінності

Сучасна поезія подібно пушкінської “вільної стихії” різноманітна й багатозначна. З її глибин пробиваються й народна, пісенна лірика, і потужний плин класичного вірша, у якому відбивається краса землі, і “громокипящие” вали цивільної поезії. Вона вміщає увесь світ людського відношення до що відбувається, наділяє їх вслово.

Юрій Полікарпович Кузнєцов – один з деяких поетів, творчість якого містить у собі цілі мири свідомості сучасної людини. Його поезія відрізняється складністю й неоднозначністю: тут і яскраво виражений фольклорний початок, і традиція російської класики, і світовідчування, російського модернізму XX століття

Що там шумить? Це хилиться хміль,

Хилиться куля, що летить у мету,

Хилиться мати над дитятей рідним

Хилиться слава, і час, і дим,

Хилиться, хилиться звід голубой

Над непокритою моєю головою

Хилиться древо познанья враю.

Падає яблуко в руку мою

(“Таємниця слов’ян”)

У Кузнєцова розповідь про добрий молодця здобуває глибокий філософський зміст. От герой сперечається з горою, що коштує на його шляху, незважаючи на те, що попереджено про неминучу загибель:

Мати – Всесвіт поверну нагору дном,

А потім засну богатирським сном

Сьогоденням вироком експериментам XX сторіччя звучить “Атомна казка”. У короткому вірші говориться про те, як Иванушка запустив стрілу в пошуках щастя, “пішов у напрямку польоту” і знайшов царівну – жабу. Але на відміну від відомого казкового героя кузнецовский Иванушка – прагматик і аналітик. Він ставить досвід: розкриває жабу й пускає електричний струм

У довгих борошнах вона вмирала,

У кожній жилці стукали століття

И посмішка познанья грала

На щасливій особі дурня

Через таких майстрів як Юрій Кузнєцов наша поезія виходить на нові рубежі духовної роботи людини над самим собою. Тема твору битви добра й зла усередині людини, Тема твору морального вдосконалювання особистості – найважливіша на сьогоднішній день. Про це слова Вчителя з одного вірша поета:

У душі й поруч б’ється тьма зі світлом,

И перший лемент дитини – він про цьому

Гуркоти грому чуються в крові,

Але говорю вам: істина влюбви.

Не чекайте чуда, не просите хліба

Ваш шлях туди! – він указав на небо