Жив-був цар. Якось покликав усіх кравців, що були в його державі, й наказав пошити йому ковдру, та таку, щоб і не довгі і не коротка, а якраз на його зріст.
Хоч як мудрували кравці, жоден не зміг виконати царевог наказу. Звелів цар зітнути усім голови.
Аж ось приходить ще один кравець.
– Вельможний царю,- каже він,- пошию тобі таку ковдру, и к ти хочеш, щоб не коротка й не довга. Скажи тільки слово, відразу ж стану до роботи.
– Гаразд, ший,- каже цар,- та як вийде хоч на волосинку іовша або коротша – тобі зітну голову.
– Згода, царю,
От став наш кравчиня до роботи і зшив ковдру, і навмисно закоротку. Приніс, розіслав перед царем, а сам у рукаві батога тримає.
– Вельможний царю,- каже кравчик,- пошив таку ковдру, як пі хотів, подивись лишень!
– Ану ж, побачимо, як вона мені? – каже цар.
Ліг цар, вкрився ковдрою, а ноги голі. Тоді кравчик витяг батога й хльось-хльось царя по ногах. Цар відразу ж підтягнув ноги під ковдру.
– Вельможний царю,- каже кравчик,- по своєму ліжку проcгягай ніжки!
Послухався цар поради, нічого не сказав, щедро винагородив кравця грошима й вирядив з тим.
То недаремно кажуть – по своєму ліжку простягай ніжки.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)