В Цариграді на риночку Та п’є Байда мед-горілочку; Ой п’є Байда та не день, не два, Не одну нічку та й не годиночку; Ой п’є Байда та й кивається, Та на свого цюру1 поглядається: “Ой цюро ж мій молодесенький, Та чи будеш мені вірнесенький?” Цар турецький к ньому присилає, Байду к собі підмовляє: “Ой ти, Байдо та славнесенький, Будь мені лицар та вірнесенький, Візьми в мене царівночку, Будеш паном на всю Україночку!” – “Твоя, царю, віра проклятая, Твоя царівночка поганая!” Ой крикнув цар на свої гайдуки: “Візьміть Байду добре
“Ото ж тобі, царю, За Байдину кару! Було тобі знати, Як Байду карати: Було Байді голову істяти, Його тіло поховати, Вороним конем їздити, Хлопця собі зголубити”.