О. С. Пушкін цікавився історією Київської Русі. Він читав літописи, вивчав архівні документи. Поет дуже добре знав народну творчість, і йому були відомі легенди про князя Олега, який правив у Києві на початку X сторіччя.
Тож він створив “Пісню про віщого Олега”, дуже схожу на народну билину.
Олегу підвладні води і суходоли, його щит висить на брамах Цареграда, його бояться і йому заздрять вороги. Ні пращ, ні стріла, ні кинджал не можуть завдати йому жодної рани.
У Олега був дуже гарний кінь, який багато разів рятував йому життя під
Олег думав, що так вій зможе запобігти своїй смерті.
Минуло багато років, було багато походів і битв. Якось йому сказали, що кінь уже помер. Олег розгнівався: дарма він повірив тоді чаклуну і розлучився з улюбленим конем.
Він захотів побачити кістки коня і разом із гостями пішов на берег Дніпра. Князь наступив на череп коня, і в цю мить із черепа виповзла гадюка, обплела ногу і вкусила його. Так здійснилось пророцтво чаклуна.
У літописах немає відомостей про те, як насправді помер князь Олег. Легенда про Олега, яку так яскраво розповів О. С. Пушкін у формі старовинної пісні, стає схожою на дійсність.