Тема материнства й відносин між матір’ю та дітьми завжди була провідною у творчості українських поетів. Ця тема в поєднанні з темою Батьківщини, її героїчного минулого взагалі може вважатися центральною в українській поезії. Кожен з видатних наших поетів присвятив матері найпрекрасніші рядки своїх творів.
У видатного поета-сучасника Бориса Олійника є вірш, до якого хочеться повертатися ще й ще. Це “Пісня про матір”. З цим віршем я познайомилася несподівано.
Серед звичайного телевізійного белькотіння та гаміру раптом виник
Посіяла людям
Літа свої, літечка житом,
Прибрала планету,
Послала стежкам споришу,
Навчила дітей,
Як на світі по совісті жити,
Зітхнула полегко –
І тихо пішла за межу.
Якщо осягнути всю велич жіночих справ, поданих поетом крізь призму високої метафоричності, то стане зрозуміло, що людина не може більшого зробити для родини, народу, усесвіту. Але діти й онуки не можуть і не хочуть зрозуміти того, що вічний
Як їм порозумітися? Усе ж таки закони всесвіту залишаються незмінними, і годі втримати ту, що відчула свій час і віддаляється з кожною миттю:
Вона посміхнулась,
Красива і сива, як доля,
Махнула рукою – злетіли увись рушники.
“Лишайтесь щасливі-
І стала замисленим полем
На цілу планету,
На всі покоління й віки.
Ось так відбулася грандіозна подія, яку й словом “смерть” назвати не можна, тому що мова тут іде про безсмертя в буквальному розумінні цього слова.
Жінка є матір’ю, великою трудівницею, вихователькою. Вона не лише продовжує людський рід, а й дарує йому безсмертя в незліченних поколіннях нащадків. Саме про Жінку склав свій вірш Борис Олійник. Діалог, який відбувається у вірші, є зразком найвищого ступеня поетичної майстерності.
Ніби все життя жінки-трудівниці проходить перед нашими очима: вона ростила дітей, потім плекала внуків і весь час правила свій чесний труд. Любили її діти, обожнювали внуки, поважали сусіди. І ось треба йти, залишивши все й усіх. Такий крок потребує великої сили волі, адже мати розуміє, що виконала все, що потрібно було виконати.
Таке відношення до проблеми життя і смерті гідне людини.
Борис Олійник подарував нам справжнє диво – вірш, де йдеться про найскладніші й найглибинніші проблеми нашого буття. Людина не вмирає, а переходить в інший стан. І якщо життя було гідним звання людини, то це нове існування стає більш досконалим, довершеним, справжнім. Ось і ця жінка – героїня вірша “Пісня про матір” – стала “замисленим полем”. Та поле – не просте.
Це ціла планета, де завжди буде жити звичайна жінка-матір, трудівниця, берегиня.
(2 votes, average: 3.50 out of 5)