Ой ти, Морозенку, Ой ти, преславний козаче, За тобою, Морозенку, Вся Україна плаче. Та не так тая Україна, Як те горде військо! Ой заплакала Морозиха, Йдучи рано на місто.
Ой заплакала Морозиха Та й стала тужити, Що взяли її сина Івана У військо служити. “Не плач, не плач, Морозихо, Об сиру землю не бийся, Ходім з нами, з козаками, Та меду-вина напийся!” “Ой чогось мені, панове-браття, Мед-вино не п’ється, – Ой десь мій син Морозенко З турком-шведом б’ється! Ой щось, браття, перед двором Сизий орел в’ється, – Мабуть, мій син Морозенко
Ой не вспів Морозенко На коника сісти, Обступили Морозенка Турецькії війська. По тім боці запорожці Покопали шанці; Ой впіймали Морозенка У неділю вранці. Ой недаром ранесенько Той мак розпускався, – Ой уже наш Морозенко У неволю попався. Ой загнали Морозенка В глибоку долину Та спіймали Морозенка За червону жупанину.
“Не
Прилетіла зозуленька, Начала кувати: “Вийди, вийди, Морозихо, Морозова мати!” Прилетіла зозуленька, Сіла на воротях: “Вийди, вийди, Морозихо, В червоних чоботях!” Прилетіла зозуленька Та й сіла на фіртці; Ой виходить Морозиха, Руки її в тісті. Ой, як вийшла Морозиха У густії лози, – Обілляли Морозиху Дрібненькії сльози. Ой Морозе, Морозенку, Ти преславний козаче!
За тобою вся Вкраїна Тяжко-важко плаче!
(1 votes, average: 5.00 out of 5)