Петька – десятилітній хлопчик, службовець перукарні. Перукарня, куди мати віддала П. у люди, перебувала неподалік від кварталу, “заповненого будинками дешевої розпусти. Вони панували над цією місцевістю й надавали їй особливий характер чогось брудного, безладного й тривожного”.
Хлопчикові “хотілося б куди-небудь в інше місце”, але дні його тяглися одноманітно: “И ранком, і ввечері, і весь Божий день над Петькой висів той самий уривчастий лемент: “Хлопчик, води”, і він усе подавав її, усе подавав”.
П. часто проливав
Але один раз відбулося чудо: мати П., куховарка, що він при рідких зустрічах “просив взяти його звідси”, відвезла його на дачу в Царицино, де жили її добродії. “Він
У перші дні перебування на дачі нові враження “зім’яли маленьку й боязку душонку” “цього сучасного дикуна, вихопленого з кам’яних обіймів міських громад”. Але через два дні П. “вступив у повну згоду із природою”. Однак наприкінці тижня прийшов лист із вимогою повернутися в Москву, у перукарню.
На той час П. про місто вже забув, воно знайшов “місце, куди йому завжди хотілося піти”. Почувши про лист, він, як Василь Фивейский і інші герої Андрєєва в мінути найвищого потрясіння, “закричав голосніше самого горлатого мужика й почав качатися по землі”. Уже по дорозі в місто ока П. знову стали “сонливі й апатичні, тонкі зморщечки, як у старої людини, тулилися біля очей і під носом”.
Так замкнуло коло, вихід з якого неможливий
(1 votes, average: 5.00 out of 5)