Жачев – безногий каліка, інвалід першої світової війни, що пересувається на візку. “Зубов в інваліда не було ніяких, він їх спрацював начисто на їжу, зате наїв величезну особу й гладкий залишок4 тулуби; його коричневі, скупо отверзтие ока спостерігали сторонній для них мир з жадібністю знедоленості, з тугою пристрасті, що скопилася,”. Персонаж відрізняється крайньою агресивністю, заснованої на “класовій ненависті”. Жачев щотижня відправляється до Пашкину, “щоб одержати від нього свою частку життя” – т. е. деяка кількість
Однак отримані продукти сам Ж. не вживає (вершковим маслом, наприклад, змазує колеса свого візка): “він навмисно стравлював продукт, щоб зайва сила не додавалася в буржуазне тіло, а сам не бажав харчуватися цією заможною речовиною”. Від Пашкина Ж. направляється до Чиклину, тому що скучив по ньому; говорить, що хотів би спалити місто, тому що його, Ж. , “знаходження сволоти мучить”. Коли вночі в барак до робітників приходить тужний на самоті Прушевский, Ж. як розрада пропонує йому “буржуйської їжі”.
Герой упевнений, що нове суспільство треба будувати лише для дітей.
Побачивши наведену
З доручення Чиклина Ж. “ліквідує кулаків у далечінь” – відправляє їх по ріці на плоті. Пізніше, під час невпинного автоматичного танцю колгоспників, Ж. зупиняє їх, по черзі перекидаючи на землю, як механічних ляльок Коли Настя простуджується й занедужує, Ж. разом із Чиклиним доставляють її на котлован. Коли дівчинка вмирає, Ж. говорить Чиклину, що тепер не вірить у комунізм: “… я виродок імперіалізму, а комунізм – це дитяча справа, за те я й Настю любив…
Піду зараз на прощання товариша Пашкина вб’ю. І Жачев уползает у місто, більш уже ніколи не вернувшись на котлован”.