В 70-і рр. у літературі підсилюється увага до особливостей індивідуальних характерів і доль, до моральної сторони відносин особистості й суспільства. У зв’язку із цим зростає інтерес до досвіду вітчизняної класики у відображенні внутрішнього миру особистості. Письменники часом уводять у свої добутки образи й мотиви літератури минулого, як би вступаючи в діалог зі своїми попередниками.
На діалозі такого роду побудована повість Ульріха Пленцдорфа “Нові страждання юного В.” (1972), присвячена шуканням молоді. Назва повести недвозначно
У долі героя повести, Эдгара Вибо, є чимало схожого з долею Вертера. Эдгар, як і Вертер, живе вдалині від рідного будинку й будує своє життя сам; він, як і Вертер, перебуває в конфлікті з оточуючими людьми й почуває себе самотнім; подібно Вертерові, він закохується в дівчину, що доглядає за малятами (правда, не за своїми братишками й сестричками, як це було в Гете, а за дітьми, яких приводять у ясла: вона – вихователь детей-дошколят); дівчина ця, як і гетевская Лотта, виходить заміж за інший, більше благополучного, але й більше прозаїчної
Гете назвав страждання Вертера “хворобами століття”. Самітність його героя бути породжено безправ’ям третього стану в умовах феодальної Німеччини, його самогубство було актом протесту, захисту свого людського достоїнства. Самітність Эдгара – наслідок не соціального, а морального неблагополуччя. Його батько давно залишив сім’ю, мати зачерствіла за роки самотнього життя й не може знайти загальної мови із сином. Спрага самоствердження приймає в Эдгара хворобливі форми.
Він біжить із будинку, кидає школу, вирішивши йти “своїм шляхом”, бунтує проти всіх і вся й у той же час усе сильніше тягнеться до людей, до товаришів по бригаді (він працює малярем на будівництві), до милої молодої жінки, що вгадала, що в ньому багато гарного, хоча воно ще часом і сховано. Эдгар гине безглуздо, почасти внаслідок упертості, із прагнення діяти самостійно. Він винаходить новий розпилювач фарби, яким хоче порадувати бригаду, і приймається робити його сам. Але, маючи про фізика саме приблизне подання (оскільки кинув школу), він з’єднує проведення так, що виходить коротке замикання, оказавшееся для нього фатальним
Повість написана у формі розслідування причин загибелі героя. Батько Эдгара, не удосужившийся познайомитися із власним сином при його житті, тепер розпитує про нього його матір, учителів, товаришів по бригаді. Кожний уявляє собі Эдгара по-своєму й по-своєму тлумачить причини його загибелі. Але в дискусію – волею автора – включається сам Эдгар: оповідання триває від його імені. Розповідає він дуже відверто, із хлоп’ячим максималізмом в оцінках і самооцінках, дуже критично по відношенню не тільки до іншим, але й до себе, на молодіжному жаргоні, приховуючи за зовнішньою хвацькістю ранимость і чутливість.
У цьому його оповіданні розкривається живий і неоднозначний характер підлітка – самолюбного, уразливого, але доброго й чуйного. Важливу лінію оповідання становлять міркування Эдгара про Вертера. Эдгар розповідає, що один раз йому потрапила в руки кимсь кинута розпатлана книжка без початку й кінця.
Він почав її читати від нема чого робити, не знаючи ні імені її автора, ні заголовка. Спочатку щиросердечні тривоги й турботи Еертера залишалися йому далекі, він здавався собі далеким від подібних сентиментальних настроїв. Але поступово Вертер стає йому духовно близьким. Эдгар починає почувати, що його власні переживання нерідко майже збігаються зі стражданнями Вертера, хоча страждання Эдгара “нові” і причини їх багато в чому інші
Різниця між Вертером і Эдгаром велика, і Пленцдорф підкреслює це різними способами, у тому числі стилістично, загострюючи контраст між листами юнака 70-х рр. XVIII в. і визнаннями юнака 70-х рр. Хх-го. Лексика молодіжного жаргону, уривчасті фрази Эдгара зовсім не схожі на ясний, гармонічно плавна Мова Вертера.
Однак щиросердечна чуйність і прагнення до людського самоствердження зближають цих юнаків, розділених двома сторіччями. У ГДР, соціалістичній країні, де немає гноблення людини людиною, є всі умови для вільного розвитку особистості. Але це не виходить, що в житті людей цієї, як і будь-якої іншої соціалістичної країни, кет протиріч і не буває драматичних ситуацій. Вони бувають і в молодих, і в літніх, тому що без протиріч не може бути життя, не буває розвитку
(1 votes, average: 5.00 out of 5)