А. А. Ахматова затвора в дуже складний час, час катастроф і соціальних
Потрясінь, революцій і війн. Поетам у Росії в ту бурхливу епоху, коли люди
Забували, що таке воля, часто доводилося вибирати між вільним
Творчістю й життям
Але, незважаючи на всі ці обставини, поети як і раніше продовжували
Творити чудеса: створювалися чудесні рядки й строфи. Джерелом
Натхнення для Ахматової стали Батьківщина, Росія, зганьблена, але від цього
Ставшая ще ближче й рідніше. Ганна Ахматова не змогла виїхати в еміграцію, так
Як вона
Потрібна її поезія:
Не з тими я, хто кинув землю
На розтерзання ворогам
Їхніх грубих лестощів я не внемлю,
Їм пісень я своїх не дам”.
Але давайте згадаємо початок шляху поетеси. Її перші вірші
З’явилися в Росії в 1911 році в журналі “Аполлон”, а вже в наступному році
Вийшов і поетичний збірник “Вечір”. Майже відразу ж Ахматова була
Поставлена критиками в ряд самих більших російських поетів. Увесь світ ранньої, а
Багато в чому й пізньої лірики Ахматової був пов’язаний з А. Блоком. Муза Блоку
Виявилася повінчана
Значним і характерним “чоловічим” героєм епохи, тоді як героїня поезії
Ахматовій була представницею “жіночої” поезії. Саме від образів Блоку
Багато в чому йде герой ахматовской лірики. Ахматова у своїх віршах є в
Нескінченній розмаїтості жіночих доль: коханки й дружини, удови й матері,
ЩоЗмінювала й оставляемой. Ахматова показала в мистецтві складну історію
Жіночого характеру передової епохи, його джерел, ламання, нового становлення
От чому в 1921 році, у драматичну пору свого й загального життя, Ахматова
Зуміла написати вражаючим духом відновлення рядка:
“Усе розкрадено, віддано, продано,
Чорної смерті миготіло крило,
Всі голодної тоскою згризено –
Отчого ж нам стало світле?”
Так що у відомому змісті Ахматова була й революційним поетом
Але вона завжди залишалася й поетом традиційним, що поставив себе під
Прапори російської класики, насамперед, Пушкіна. Освоєння пушкінського миру
Тривало все життя
Є центр, що як би зводить до себе увесь інший світ поезії,
Виявляється основним нервом, ідеєю й принципом. Це любов
Стихія жіночої душі неминуче повинна була початися з такої заяви себе
У любові. В одному зі своїх віршів Ахматова називала любов “п’ятим
Порою року”. Почуття, саме по собі гостр і надзвичайне, одержує
Додаткову гостроту, проявляючись у граничному, кризовому вираженні –
Зльоту або падіння, першої зустрічі або розриву, що відбувся, смертельної
Небезпеки або смертельної туги, тому Ахматова так тяжіє до ліричного
Новелі з несподіваним, часто примхливо-примхливим кінцем психологічного
Сюжету й до необичностям ліричної балади, моторошнуватої й таємничої
(“Місто сгинул”, “Новорічна Балада “). Звичайно її вірші – початок драми, або
Тільки її кульмінація, або ще частіше фінал і закінчення. І тут вона
Опиралася на багатий досвід росіянці вже не тільки поезії, але й прози:
Слава тобі, безвихідний біль,
Умер учора сіроокий король
…А за вікном шелестять тополі:
Немає на землі твого короля”.
Вірші Ахматової несуть особливу стихію любові-жалості:
“Про ні, я не тебе любила,
Палила сладостним вогнем,
Так поясни, яка сила
У сумному імені твоєму”.
Мир поезії Ахматовій – мир трагедійний. Мотиви лиха, трагедії звучать в
Віршах “Наклеп”, “Остання”, “Через 23 року” і інших
У роки репресій, найтяжких випробувань, коли її чоловіка розстріляють, а син
Виявиться у в’язниці, творчість стане єдиним порятунком, “останньої
Волею”. Муза не покинула поета, і вона написала великий “Реквієм”.
Таким чином, у Творчості Ахматової відбивалося саме життя; творчість
Було її життям
(1 votes, average: 5.00 out of 5)