В українській літературі, як і в цілому у світовій, досить часто зустрічаються тропи, утворені шляхом переходу загальної назви у власну (онімізації апелятивів). Незвичність графічного зображення апелятивної лексики з великої літери посилює чуттєво-образне сприймання літературного твору, спонукає читача до роздумів, пошуків художньої істини. Персоніфікацію загальних моральних понять в алегоричних образах Доброчинності, Заздрості, Розуму, Пам’яті, Волі, Перемоги, Тріумфу можна знайти вже в перекладних повістях давньої української літератури,
Михайличенко); Любов, Страждання (Є. Плужник); Кафедра Злиднів, Університет Ікри (І. Драч); Людина, Червоний Спас (Б.
Олійник).
В. Галич лише у творчості О. Гончара налічила 60 випадків уживання подібних тропів (Подвиг і Сумнів, Образ Людської Ріки, Світло, Високе Відродження, Мати Чиясь, Держава Наруги і Зла – “Циклон”; Мадонна, Художник, Наростаюче, Верховний Коментатор – “Твоя зоря”; Титан Праці,